- Нове життя - https://nz-ir.com -

ВІД ЗЛУКИ – ДО ЗНАМЕНА

Це число «НЖ» наші читачі отримають саме на осі між двома визначними датами в історії України: 103-ою річницею Акту Злуки, або Дня Соборності України і тридцятиліттям затвердження Верховною Радою України Державним прапором України українського національного прапора синьо-жовтого кольору.
Ми з вами переживаємо непростий час. Знову, як і століття тому, наш народ стоїть перед вибором, до якого його привели хід історії, лідери держави новітньої епохи у сув’язі геополітичних інтересів країн – світових лідерів та зазіхань на цілісність соборності України від північного сусіда, який за останні десятиліття реанімував у Кремлі імперіалістичні апетити.
Цими днями майже на всіх телеканалах, у політичних шоу, звучать заклики до єдності всіх національно-патріотичних сил, державних лідерів і інституцій перед реальною загрозою військового вторгнення Російської Федерації. Не час дорікати і наголошувати на тому, що саме їх попередня політика стала причиною нинішньої критичної ситуації, але, і не сказати про це, буде непростимо, якщо ми втратимо, і це вже, мабуть, остаточно – третій шанс на незалежну Україну. Негоже відділятися і кожному з нас від тих процесів, бо сказано, що ми вчились чого-небудь і як-небудь.
Хіба ми, в тому числі і перші особи держави не знали, що АктЗлуки між Західно-Українською Народною Республікою і Українською Народною Республікою проголосили, коли вже, де-факто, ці держави перестали існувати як суб’єкти на міжнародній політичній мапі. До того українські, так звані, політичні еліти роздирали міжусобиці, чвари та незбориме бажання влади при відсутності бодай яких-не-будь реальних задатків до державотворення за поодиноким виключенням, яке лише підтверджувало це правило. Тогочасні українські володарі уподобань народних мас проголошували популістські гасла на кшталт: починаючи від відмови від власної регулярної армії – до загальної рівності. І чим все це завершилося через три роки? Відповідь для тих, хто забув історію – підписанням Україною «рівноправного» договору про входження до квазіутворення – СРСР. Формальність про людське око і для закордону. Правда, умови виходу так ніколи не були юридично закріплені, не те що на конституційному, а навіть, на законодавчому рівні.
«Беловежская Пуща» 1991-го року, уособлена лідерами Росії, України і Білорусі, правда, поклала край цьому, але як видно по-всьому, кігті Дракона густо проросли з часом. І не тільки на північних, вічно замерзлих грунтах російської «демократії», але і на болотистих білоруських пущах та й під нашими безпечно недоглянутими кримськими «курортами» та териконами.
Ось у же восьмий рік державі кров’ю доводиться чи не щодня «умиватися» за підписання недолугих, як виявилося насправді, міжнародних угод нашої недоторканості і безпеки та інфантильного сподівання, що наші проблеми із сусідом у багатьох життєво важливих сферах або хтось вирішить за нас, або вони незбагненним чином розсмокчуться самі собою.
Натомість, все більше, нас затягує на дно бездна війни. Війни гібридної, яка може, поки що, тільки заповзла на наш «город», але намірилася удавом обвити якщо і не всю Україну, то в крайньому випадку – до Збруча, як до тої, Радянської України у межах до 1939-го року.
Так і вчувається таке собі єхидне запитаннячко, а нам, закарпатцям – що, до нас не добереться.
Воно то так, але поговоріть із будівельником.
Один наріжний камінь на Сході України у нас уже майже вибили з-під будівлі. Нещодавно довелося почути про імовірні загрози сепаратизму зі сторони Харкова, тут таки водночас виникло питання Закарпаття. Наскільки вони обгрунтовані, можуть судити тільки фахівці спецслужб та вищі посадові особи в державі. Проте, таким чином, на одні шальки терезів хочуть поставити лінію розлому держави, а на іншу – соборність різних у багатьох вимірах її областей, регіонів, країв. Прослідковується спроба імплантувати у соціальну підсвідомість можливість відторгнення цих складових від єдиного тіла будови держави Україна.
Не хочеться радити, але, таки хотілося б почути голос наших політичних сил у цьому випадку. Єдину думку.
Завтра, до речі, Україна відзначатиме ще одну славетну, але, на жаль, скорботну дату – річницю звитяжного бою під Крутами.
І напрошується таки, коли ми вже ставитимемо наріжними нашої історії перемоги, а не нехай і героїчні та втрачені можливості.
Загальновідомо, що військова частина, хоча і розгромлена, але зі збереженим прапором, знаменом залишається бойовою одиницею.

Михайло ІСАК.