Версія для друку Версія для друку

Поетичним пером

Тільки вітер – крізь вушко голки,
Тільки пам’ять – крізь кригу літ.
Ти король, бо родився голим.
Ти жебрак…

У такі малі
Всівся сани і мчиш щодуху
Від багатства і сатани…
Люди чудують – їх не слухай,

Що пізнали в житті вони?
Йдуть до раю, живуть у пеклі.
Кажуть люблять, та лиш себе.
У розмовах такі запеклі,
А на ділі… Одні цабе!

Гріх змивають у ополонці,
Тільки змили – уже грішать.
Починається світ зі слова,
А свобода із букви «ять».
***
По цій воді ніхто ще не ходив.
Ці береги не бачили пришестя.
Ніхто не пив із пригорщів води,
На диво сподіваючись…

По шерсті,
По шовку часу вишивали дні,
Позначені невіглаством і грою
На перехрестях п’яних мандолін,

Що в сутінках пишалися собою.
А сутінки замішують туман –
У каламутті можна все ловити.
Та ні рибин, ні хліба тут нема…
Лише про воду можна говорити.

Але чи крапля витворить вино?
Чи прочитають писане у книзі?
Питання є, але кому воно?
Усі в багаття підкидають хмизу…
***
Булькат у череві празник вчорашньый.
Просится уйти на улицю шóвдарь.
Там кляґаниць измішався домашньый
З дзямóв, из грибами…
Мучится задарь –
Я го з-пуд сирця не упущу ниґда!
Вто, що пüшло – най ся шуга не вертат!
Ґомбичка нич не помагат – ги крийда –
Я ї до рота, а вна дуже вперта
Лиш до гыртанкы доходит, а дале
Каже, ош üв у жолудку вже ніґде.
Дура піціцька, а міста üв мало
Перстом ї тручу – не хоче, а пüде!
Світ ся убертат.
Вто бурі магнітнъі.
Сніг вóнь горячый – ото пóтепління,
Кажут, глобальноє…
Де ся пóдіти?
Всьо ся колыше и гнутся кóліна,
Видится, в другого бока… Глубока
Нüч ня застане, видав, у путьови.
Я ся до себе вертау… Уд ока
Гет розбігаутся звізды.
Пудковы
Дуркаут дись, но а так, ги по тім’ю.
Уткіть туй кóні?
Ґалиба го знає!
Треба бы йти вже до хыжі, а лінь ми.
Може у жебі кось лік ищи має?

Василь Кузан

Ваш отзыв

Ваш коментар