- Нове життя - https://nz-ir.com -

Несповідимі путі Господні…

Живемо ми на цьому білому світі за своїми планами. Ось намітили собі зробити те і те, наприклад, щось добудувати, кудись поїхати чи добитися високої кар’єри. Але в Бога для нас усіх і кожного окремо свої плани. А путі Господні несповідимі.
Є у матері два сини. Виховувала їх чесними, трудолюбивими, добрими. Чоловік рано помер і доводилося самій їх ростити.
Поженилися, мають своїх дітей. Один у сусідньому селі пішов у присташі, другий аж у Мукачево переселився, на квартирі живуть. Доки мама працювала, потрібна була, а як захворіла, впавши в неміч, так що на милицях ледве могла пересуватися, то син, той що найближче живе, зовсім забув дорогу до неї. А той, з Мукачева, примчав, повіз до лікарні підлікуватися, піклувався про неньку як лише міг. А мати все:
−Їдь, синку, до сім’ї, до своїх діток, я якось буду сама.
Тричі до нього так зверталася. І радий би поїхати, і матір таку хвору боязко лишати.
Все ж зібрався і вже з порога:
− Мамочко! А як ви без мене самі? Хто вам поможе?
−Їдь, синку, якось то буде.
Не міг зарадити сльозам. На серці стало сумно. Однак все ж таки поїхав… А вранці невістка подзвонила:
−Помер. Ліг і не прокинувся.
−Мати на похорон поїхати не змогла. Молилася, молилася за упокій його душі.
… А був і такий випадок. Вдова із малою дочкою пішла в монастир. Послух виконувала, дівчину виховувала. Красунею була та дівчинка.
Виросла, навчилася шити. Ризи для священників шила, інші спорядження, а також все інше для церковних потреб. За роботу їй приносили як гроші, так чорну та червону ікру. Словом, все заморське, дороге. Та не ділилася ні з ким.
Згодом мати-монашка померла, а дівчинка покинула монастир. Продовжила шити вдома, але це було недовго. Раптом спричинилася розумом. Взялася доглядати за нею родичка. Все порядкувала, прала, варила. Подасть тій хворій їсти, а вона, тримаючи в руках ложку, смакує і все жаліється:
Я така голодна, коли вже мені їсти дасте…
Нема слів. Ніяк не добре. Буває ж таке в житті.
А цю історію мені розповіла подруга. У сім’ї народився первісток. Іванком охрестили. Батьки були безмежно щасливі. Точно через рік дитину спаралізовало. Їздили до найкращих лікарів, але все марно.
З усім батьки змирилися. Згодом ще п’ятьох народили, здоровенькі усі, слава Богу. А так як грошей не вистачало, батько тимчасово їздив на заробітки згодом поїхали з Іванком у Почаїв до одного старця. Монах відразу порадив:
− Більше нікуди не ходіть, це ваш ангел, він вас до Царства Божого поведе.
Повернулися додому утішеними, почали до церкви ходити. З усіма дітками записки за здоров’я постійно подавали. А Іванкові уже двадцять років виповнилося.
А оце недавно захворів, температура підскочила. Коли везли брата до лікарні у Виноградово усі дітки плакали і просили:
− Мамко, лише не залишайте Іванка там самого, будьте з ним.
І дійсно, прокапали хворого і через два дні додому повернулися. Та не встигла мати відкрити двері, мало не заридала (Іванко трохи підріс і якраз спав у мами на руках). Всі п’ятеро її дочок стоять на колінах і моляться (як уміють) за братика Акафіст Божій Матері.
А на столі тихо горіла свічка.
Разом спохватилися: «Мамочко, наш Іванко помер?»
Ледве втрималася:
− Ні, ні, дітки, живий ваш братик!
− Слава Богу! − радісно викрикували. − Почула нас мамка Божа!
І ще така історія. Одна сільська дівчина із Хустини вийшла заміж за пожежника, двох синочків йому народила. Мати «переписала» будинок на неї. А так як вона мати була православною, а її чоловік (батько цієї заміжньої жінки, належав до однієї із протестантських течій християнства), постійно переконував її перейти у їхню віру.
Незабаром мати померла і життя молодої жінки стало нестерпним, бо й чоловік на той час покинув її.
Попросилася жити в складське приміщення аптеки, де працювала. Нелегко було їй з двома дітьми шкільного віку. Знаходила утіху в Божому храмі.
Однієї неділі,стоячи на молитві, відчула на потилиці дуло пістолета
− Тихо будь, вийдемо, прошепотів чоловічий голос.
Перемагаючи страх, вийшла.
− Наш дім – твій, − сказав невідомий.
− Я зароблятиму і даватиму гроші, − вирішила миттєво.
Домовились. А її колишній чоловік зв’язався із якоюсь бандою і це він направив їх до неї.
Підросли сини і мати поїхала з ними за кордон на заробітки. Через деякий час відплатила свою ж хату і її залишили в спокої. Сини поженилися, але маму саму не залишають. Бог допоміг усе витримати. А кожен за своє колись одержить по заслугам…
Марія працювала секретарем сільради далеко на Тячівщині. Її дуже там любили. Згодом познайомилася з Іваном з Іршавщини. А тому він доти за нею ходив, доки не згодилася вийти за нього заміж.
Привів її у свій дім і сім’я зажила щасливо. Але ось Іван пристрастився до оковитої, часто на полювання з друзями ходив. А в неділю мала тих застрелених зайців обспіхувати і напекти шашликів.
Увірвався терпець Марії. Зібрала свої пожитки і вже з малим сином хотіла поїхати. А Іван якраз повернувся і все зрозумів. Став на коліна перед дружиною і синочками і слізно просив у всьому прощення.
Простила. Вже багато років чоловік спиртного не вживає. Ходять до церкви. Вже й дочку мають красуню і онучку, син оженився.
Добру справу зробила ця мила жінка, бо спасла чоловіка, а то душа могла навіки пропасти…

Ганна ЛЯШКО, с. Осій