У 80-х роках минулого століття серед керівників нової генерації у районі помітно виділявся директор Іршавської меблевої фабрики Григорій Фулитка. Підприємство працювало у дві зміни, де трудилося до 230 чоловік. Як на ті часи, тут була досить висока заробітна плата, сюди охоче йшла працювати молодь після закінчення школи.
Молодий, енергійний, перспективний керівник добре знав виробництво, перед ним стелилося велике майбутнє. Ніхто тоді й гадки не мав, що пройде небагато часу і «могутня імперія» кане в лету − наразі вона доживала свого кінця. Незважаючи на те, що у нас були чималі природні багатства, конкурувати із європейськими країнами не могли, бо передова сучасна технологія поволі витісняла нас із світового ринку. Продукція наших виробників залишалась, на жаль, незатребуваною.
− Ситуація із кожним роком погіршувалась, − згадує тепер Григорій Михайлович. − Чимдалі, наші вироби залишались незатребуваними. Якщо на початку ми відправляли наші стільці майже у всі куточки Радянського Союзу, то потім поволі виробництво почало згортатися – спочатку залишався на неї попит лише в Україні, а згодом взагалі почали відмовлятися від неї. Хоча, скажу відверто, ми виготовляли якісні стільці, однак вони поступалися перед зарубіжними. А відтак не було і попиту.
Водночас, після розпаду СРСР відбулося знищення сировинної бази, за кордон було вивезено чимало лісу-кругляку. А в середині 90-х років український ринок уже заполонили закордонні меблі. Причина вельми проста − на багатьох підприємствах застаріло обладнання, а нове не закуповувалося, бо через простої на виробництві бракувало обігових коштів.
Григорій Фулитка замінив на посаді директора підприємства досвідченого керівника Василя Васильовича Хому. У той час фабрика ще була на підйомі. Партіями закуповували стільці у Швецію, за які багата держава розраховувалася валютою. Було за що і сировину купити, і зарплату робітникам давати, і новітнє обладнання придбати. Виготовленням меблевих виробів займалися два столярні цехи, які очолювали досвідчені спеціалісти Ганна Чепа і Євген Ливрінц. Фабрика була в числі кращих не тільки в районі, а й області.
−У мене були великі плани, − згадує тепер Григорій Михайлович. − Мріяв не тільки значно збільшити випуск продукції, а й розширити її асортимент, до роботи залучав молодих, досвідчених конструкторів і дизайнерів, щоб поліпшити не тільки її якість, а й вигляд. Для прикладу брали зразки передових європейських виробників меблевої продукції. Тоді якраз модним ставало виготовляти меблі для офісів. Скоро стало зрозумілим, що у нас для цього немає сучасного обладнання, яке вже було на озброєнні передових європейських країн.
− Із часом, каменем спотикання для нас стало і те, − продовжує розмову Г.Фулитка, що молодим людям відкрилася реальна можливість їхати працювати за кордон. Спочатку почали залишати фабрику прості робітники, а згодом – інженерно-технічний персонал. За кордоном на наших людей чекали із великою радістю, бо вони не тільки знаючі спеціалісти, а ще й роботящі, із відповідальністю ставляться до дорученої ділянки роботи. А ще там набагато легше було заробити гроші як у нас. Та й платили там за виконану роботу в рази більше.
На думку Григорія Михайловича, ситуацію можна змінити. Насамперед, держава повинна обличчям повернутися до вітчизняного товаровиробника. Запрошувати іноземних інвесторів, які б вкладали гроші у розвиток галузі. На даний час активно процвітає кустарне виробництво, здебільшого меблі складають прямісінько у пристосованих приміщеннях, а інколи навіть у гаражах. Будемо відвертими: так вигідно. У такий спосіб виробник не сплачує податки, має більший навар у кишені. При цьому майже ніхто не думає про якість. Багато сучасних гарнітур складають із ДСП (деревостружкової плити), хоча живемо в краї, багатому на сировинну базу. Секрет криється в тому, що такі меблі є дещо дешевшими за ті, що зроблені із натуральної сировини. А наше безгрошів’я просто заставляє людей йти на це. Хоча дешевий сир лише в мишоловці. Проходить деякий час і ми самі бачимо, із чого виготовлені придбані нами кухонні, спальні та вітальні гарнітури. А користь від натуральних меблів значно більша за втрачені кошти.
Григорій Фулитка народився 20 січня 1952 року в с. Гукливе колишнього Воловецького району. У школі навчався добре, був активістом громадської роботи. Інколи подовгу засиджувався у шкільній майстерні, придивлявся до роботи з деревом. Виявляється, у вмілих руках воно перетворюється в будь-який творчий задум того, хто з ним працює. Після закінчення школи вступив на навчання до Хустського лісотехнікуму. Там ще більше захопився природою рідного краю. Напевне, тоді і зародилася у нього мрія присвятити своє життя меблевій галузі.
Закінчивши технікум, покликали армійські будні. Нести солдатську службу довелося в сусідній Угорщині. Ніби й сусідня країна, а життєвий рівень там набагато вищий був ніж у нас. На фоні Заходу ми виглядали якісь сірі, буденні, якісь невпевнені у собі. А про наші дороги годі було й говорити. Вони як і тепер були з вибоїнами, повсюдно потребували капітального ремонту. Порівняно із нашою країною у них набагато краще виглядали медичні, освітні і культурні заклади, на належному рівні було обслуговування у барах і ресторанах, у вихідні дні молодь відвідувала театри і бібліотеки, де можна було гарно відпочити.
Коли повернувся із армійських лав, вирішив продовжити навчання у Львівському лісотехнічному інституті. Здобувши фах інженера-технолога деревообробної галузі, почав застосовувати набуті знання на підприємствах нашого краю. Та найбільше припала йому до душі Іршава. А меблева фабрика стала для нього другою домівкою. Почав активно впроваджувати у виробництво нові сучасні технології. Мав підтримку не лише в керівництва підприємства, а й району. Тому невдовзі за підтримки керівництва району він почав очолювати колектив.
− Зараз ситуація докорінно змінилася, − продовжує розмову тепер уже голова правління ТДВ «Іршавська меблева фабрика» Григорій Фулитка. − Планове виробництво минулося. Продукцію виготовляємо тільки на замовлення. Такі закони ринку. Продовжуємо працювати над тим, щоб знайти надійного зарубіжного інвестора. Але вони наразі неохоче йдуть до нас, називаючи різні причини: війна на Сході України, нестабільна економічна ситуація, недосконала судова система. Ми здатні і в теперішній час виготовляти високоякісні меблі, однак для цього потрібно створити необхідні умови.
…Недавно Г.М.Фулитка виповнилось сімдесят чудових літ. Разом із дружиною виростили і виховали двох прекрасних дітей –дочку Оксану і сина Сергія, які подарували їм чотирьох чудових внуків – Вадима, Ніколь, Арсенія і Святослава. Син продовжує справу батька – очолює підприємство, а дочка працює в царині літератури – пише книги для дітей.
Із ювілеєм Вас, Григорію Михайловичу!
Василь ШКІРЯ
