Кожній людині Богом дано дар пам’яті, яка здатна перенести нас у певний період часу. Напередодні одного з найбільших християнських свят народження спасителя людства Ісуса Христа, я вирішив порівняти цей період мого дитинства з теперішнім. Скажу відразу: різниця велика. Ідеологія комуністичної партії, правлячої за часів СРСР, забороняла публічно відзначати релігійні свята, тодішні керівники різних рангів одностайно були членами саме цієї Комуністичної партії, але здебільшого це були вихідці із сіл, і хоча проживали у великих містах, все ж на Різдво чи на Великдень зі своїми сім’ями приїжджали до своїх батьків на свою маленьку батьківщину і за християнськими звичаями й обрядами відзначали ці свята.
Тепер, розмовляючи з людьми похилого віку, можна почути, що, мовляв, при Союзі все було добре, крім заборони релігії. Як і всі діти, колядувати почав десь із шести років. Колядки навчила мене моя мама. З її допомогою ходив від хати до хати, щоб не загубитися в селі. Спочатку була торбина з домотканого полотна, яку мені пошила мама (до речі, вона вміла непогано шити і одяг для жінок) і я з нетерпінням чекав обіднього часу, бо саме тоді ми починали колядувати.
У різних куточках села було чути веселі і радісні співи хлопчиків і дівчат, які у колядках прославляли народження Божого дитятка, а взамін господарі давали якусь винагороду. У торбинку кожен газда давав, що міг. Це були яблука, груші, горіхи, цукерки та тістечка, які пекли лише на великі свята. А вже хто заможніший – давав 3 чи 5 копійок, а родичі 20 і 50 копійок (у ті часи то були великі гроші). Під вечір, втомлений, повертався додому і починав рахувати зароблене, тобто заколядоване. А ранком, наступного дня, кожен хвалився заробленим.
Потім, коли уже пішов до школи, колядував разом із друзями. Зазвичай, із «звіздою» ходили по 2-3 хлопці, із вертепом – троє і більше. Зайшовши до хати, у «Вертепі» та «Звізді» запалювали свічку, що осявала на їх стінках біблійні персонажі, які прославляли народження Христа. Добре, що по сусідству у нас жили майстри Михайло Павлишинець і Антон Шанта. Один майстрував нам «звізди», інший розмальовував. Тепер уже обидва пенсійного віку.
Відрадно зазначити, що шкільні канікули розпочиналися так як і тепер –з 25 грудня по 10 січня. Перед канікулами класні керівники вкотре нагадували нам, щоб не ходили колядувати, бо будуть самі нишпорити вулицями і розганяти колядників. Траплялися навіть поодинокі випадки, коли забирали «звізду» чи «вертеп», або на місці навіть ламали їх.
Доходило до курйозів: після закінчення канікул кожен учень повинен був звітувати: колядував чи ні. У той час ходили також так звані добровільні народні дружини разом із дільничним міліціонером, щоправда, вони здебільшого слідкували за громадським порядком, бо в такі дні часто можна було зустріти на дорозі п’яних «колядників», які влаштовували іноді й бійки. Тоді в справу доводилося втручатися дружинникам.
Та попри всі заборони і переслідування, різні погодні умови діти масово колядували. Коли селом лунав їх дзвінкий спів, здавалося, що в повітрі витає дух Божий, якусь дивовижну радість і душевний порив ми відчували від Різдва Христового, ніби сама природа дарувала нам цю неповторну хвилю емоційного піднесення. Люди на Святвечір вітали один одного словами: «Христос Раждається», у відповідь чули «Славімо його!».
На все життя мені запам’яталася колядка «Що тото за звіздочка».
Що тото за звіздочка, що рано сходила?
Тота, тота Марійця Сина народила.
Як його родила, та його повила,
«Чучай – белай,Сине Божий, бо я би вже спала».
«Почекай, мамице, ще єдну годину,
Бо я іду аж до раю по твою пелену».
«Ой де би я, мамко, такоє ж зробив,
Кіть я, кіть я небо й землю – вшиток світ створив.»
Гей, там, за ярочком золота пашина
Пасуть вівці з пастушками, прийшла їм новина.
Узяв ангел трубу, затрубів повсюди,
Оби люде узнавали – Христос ся народив.
Ну і, звичайно, після кожної колядки газдам вінчували:
Вінчуємо вам, православні християне,
Которіє прийнялисте нас в свій дім,
Вашим діточкам, внукам і правнукам
Най вас Бог подержить на многії і благії літа!
І співаємо далі:
Многая літ, благая літ,
Во здравіє, во спасеніє,
На многая літ, благая літ!
Отак минали рік за роком, але традиції і свято Різдва Христового залишалися незмінними. Лише змінилося наше із вами життя. Розпалася могутня імперія СРСР на окремі держави. Україна стала вільною. З’явилися нові поняття «свобода слова», релігійних і церковних діячів перестали переслідувати. Вільним стало і віросповідання. Партій на політичній арені з’явилося безліч, а в народі кажуть: «Де дві ґаздині, там хата не метена». Щось подібне коїться і в нашій державі. І як результат, з кожним роком зменшується і кількість колядників. Діточки якщо і колядують, то це здебільшого в сусідів та родичів. І вже не за горіхи, яблука і груші, а за гроші. Зараз, коли в магазинах прилавки забиті всілякими тропічними продуктами, солодощами та випічками, дарами наших садів уже нікого не здивуєш. Душі дітей заполонили смартфони та телефони. А до церкви ходять здебільшого люди старшого віку і лише по великим святам. Ось що найбільше турбує, коли вже ніхто не забороняє ходити до церкви. Доходжу висновку: вірників стає все менше і менше.
Особисто я ходжу до Божого храму майже щонеділі, кожного релігійного свята і з задоволенням слухаю проповіді священника Йосипа Яреми, у якого дуже багато повчального і мудрого можна почерпнути для себе. Добре було б, якби до храму залучалася й молодь, адже за нею майбутнє.
Христос Раждається! Славімо його!
Іван ЛЕНДЄЛ,
с.Арданово
