Версія для друку Версія для друку

Директор: професійний, авторитетний, скромний

4 січня свій день народження відзначає людина добре відома в нашому районі та за його межами, життєвий шлях якої пройшов від токаря до директора одного з найкращих підприємств району – це є свідченням таланту, даного Богом, гарантованого роботою з людьми.
Інтереси колективу, відкритість і щирість до колег та друзів як результат високого авторитету, поваги не лише від колективу, керованого ним, а й від усіх тих, з ким звела його доля.
Народився Василь Андрійович Дубішко 4 січня 1947 року в с. Ільниця. У 1965 році закінчив Ільницьку середню школу. Далі навчався в Івано-Франківському інституті нафти та газу за спеціальністю: «Інженер-механік».
Почав працювати на Ільницькому дослідному заводі механічного зварювального устаткування на різних посадах: робітником, начальником дільниці, інженером-конструктором, начальником відділу, головним інженером заводу.
У той час Ільницький дослідний завод був одним із провідних підприємств союзного значення по виготовленню механічного зварювального устаткування та шлангових тримачів для газоелектрозварювання. Підприємство тісно співпрацювало із науково-дослідними інститутами Києва, Москви, Ленінграда.
Кожен рік освоювалися нові зразки механіки, впроваджувалися верстати з числовим програмним управлінням, виготовлялися і освоювалися нові товари народного вжитку.
Василь Андрійович належить до числа тих людей, які звикли боротися за кінцеві результати та нести відповідальність за наслідки своїх дій, тому в 1986 році за наказом Міністерства верстатобудівної та Інструментальної промисловості СРСР, призначений директором Іршавського абразивного заводу, де відпрацював 22 роки до виходу на пенсію.
Це підприємство було за обсягам виробництва та чисельністю на рівні Ільницького дослідного заводу, але різниця полягала в тому, що підприємство розвивало своє виробництво в різних пристосованих приміщеннях, майже ґрунтовими міжцеховими дорогами, обваленими фасадами, загазованими фенолами виробничими приміщеннями.
Завдячуючи неординарним природним здібностям керівника, Василь Андрійович Дубішко зумів організувати і націлити колектив заводу на реконструкцію цехів, для того в першу чергу, щоб поліпшити соціальні та побутові умови працівників та службовців. Був розроблений і затверджений план будівництва на кожній дільниці згідно нормативів: душових, туалетів, кімнат відпочинку, ремонт фасадів, озеленення території заводу, будівництво нової їдальні, тепличного господарства, зведення залізобетонного паркану навколо території заводу.
Разом з цим для покращення умов праці, зменшення загазованості у виробничих приміщеннях розпочали будівництво цеху термообробки, адміністративного корпусу та складу готової продукції. Колектив повірив керівнику і майже за півтора року було прокладено близько 4 км залізобетонного паркану, заасфальтовано і озеленено територію заводу, побудовано побутові приміщення, введено в експлуатацію нову їдальню, переведено на газ котельню заводу, проведено фасадний ремонт споруд, високими темпами проводилося будівництво цеху термообробки, адміністративного корпусу та високомеханізованого складу сировини та готової продукції.
В цей же час проходив обласний конкурс по соціально-економічному розвитку та культурі виробництва промислових підприємств. У ньому завод зайняв перше місце.
Підприємство і далі продовжувало реконструкцію цехів, ввело в експлуатацію цех термообробки, адміністративний корпус, склад сировини та готової продукції та тепличне господарство, покращується зовнішній вигляд абразивної продукції. За допомогою німецького абразивного заводу «Ротлюфт», впроваджуються термостійкі кольорові етикетки, продукція стала конкурентоспроможною на зовнішньо-економічному ринку. Завод першим у районі провів комп’ютеризацію виробничих процесів та обліку і став лідером по виготовленню відрізного абразивного інструменту на території колишнього Радянського Союзу. Експортували продукцію в різні країни та континенти.
Завод щорічно виготовляв товарної продукції на 22 млн. карбованців, щоденно відвантажувалося 60 т готової продукції, виготовлялося за добу 30 тис. м. погонних шліфувальної шкірки.
На підприємстві трудилося близько тисячі працівників. Відкрили заводську міні-поліклініку , де працювали заводський лікар-терапевт та два фельдшери, зубний лікар, які надавали всі необхідні медичні послуги працівникам заводу. Всі працівники колективу, які проживали за межами райцентру, забезпечувалися автобусами для довозу на роботу та з роботи.
Завод постійно займав перші місця за показниками соціально-економічного розвитку промислових підприємств області. Так, з нагоди 50-річчя заводу святкове зібрання відкрив «губернатор» області. На святі були присутні всі керівники районних служб, а також колеги та представники різних заводів України, Росії, Словаччини. Необхідно підкреслити, що на той час був великий професійний патріотизм колективу підприємства. Працівники пишалися тим, що вони трудяться на абразивному заводі. Завод кожен рік будував житло для членів колективу заводу.
За високий професіоналізм та вагомий вклад у розвиток промислового виробництва області Василь Андрійович Дубішко нагороджений Почесними грамотами та медалями всіма колишніми головами облдержадміністрації та райдержадміністрації.
У розпал економічної кризи, коли ціни на Україні значно зросли на сировину, матеріали, енергоносії, з Російської Федерації комерційні структури організували імпорт абразивної продукції по демпінговим цінам у сумі більше як 60 млн. гривень у рік. Абразивні заводи України втрачали зовнішні і внутрішні ринки збуту, бо не були конкурентоспроможні з цінами російських виробників, тому довелося докласти чимало зусиль, багато разів побувати у Міністерстві економіки України, зустрітися з прем’єр-міністром України Ю. І. Єхануровим та переконати його застосувати антидемпінгове мито на імпорт абразивної продукції із Росії. Так, у лютому 2008 року, міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі прийняла рішення на введення антидемпінгового мита у розмірі 46% на імпорт абразивного інструменту з Росії на період до березня 2013 року. Це дало змогу знову відвоювати ринки збуту та запрацювати на повну потужність абразивній галузі України.
Василь Андрійович у той час бере активну участь у соціально-економічному житті району, докладає чимало зусиль для його розвитку. Декілька скликань обирався депутатом Іршавської райради, головою бюджетної комісії, членом колегії райдержадміністрації, головою громадської організації «Союз промисловців та підприємців Іршавщини», головою громадської ради ДПІ в Іршавському районі, членом колегії Закарпатської ДПА.
Серед всіх його благодійних проєктів, достатньо назвати найбільш масштабні, щоб наочно представити їх масштаб і значення для району в цілому, окремих сільських громад та колективів соціальної сфери.
Абразивний завод проводить газифікацію котелень дитячих закладів та шкіл Іршавського району: Іршавська середня школа №1, Ільницька середня школа, Ільницька школа-інтернат, Ільницька-Новоселицька школа, Довжанська середня школа, Негрівська середня школа. Будується теплотраса середній школі №2 м. Іршави, проводиться заміна даху на Ільницькій середній школі.
Допомагає телефонізації вулиці Української с. Ільниці та будівництво мосту на річці Ільничка та розробці проектів по газифікації вулиць Ільниці.
Як депутат райради , разом з колегами – депутатом райради В.І. Поповичем та депутатом облради В.В.Симканичем домагається у Міністерстві вугільної промисловості України виділення близько 4 млн. гривень на проєктування та будівництво водогону в с. Ільниці. Помірну допомогу надає закладам охорони здоров’я, підтримуючи лікувальну та матеріальну базу. Закуплено обладнання для лікування нирок.
За активну участь у будівництві Свято-Іллівського храму в м. Іршава, Свято-Іоанно-Предтеченського жіночого монастиря у с. Дубрівка, Свято-Покровського храму в с. Ільниця, Свято-Георгіївської церкви с. Осій, нагороджений Архієрейськими Грамотами єпископами Мукачівським і Ужгородським Євфімієм та Агапітом. За допомогу в ремонті , установці опалення та будівництві святих церков в с. Дешковиця, с. Підгірне, с. Ільниця нагороджений єпископами цінними церковними книгами.
***
Як за стиль подачі, так і за обсяг викладеного матеріалу, наш постійний читач, а також ті земляки, які вже десятиріччя знають Василя Андрійовича Дубішка, цілком закономірно докорятимуть редакції за певну своєрідну «ділову» сухість життєпису цієї людини. І, безперечно, матимуть рацію. Водночас нашим, нехай і слабким, але виправданням може послужити хіба що те, що таким його уподобав сам ювіляр. Правду кажучи, Василь Андрійович вкотре підтвердив, що кар’єру, в позитивному сенсі цього слова, можуть, а значить і повинні робити професійні і при цьому скромні, майже до соціального аскетизму, люди. Як бачимо, такі люди живуть і поряд із нами, і історія їх життя – не передвиборна вигадана біографія, а реальні буденні трудові роки, якими людині по-справжньому можна і слід гордитися.

Іван КЛИМ,
Іван ВАСИЛЬЦЮН,
Микола СОЧКА.

Ваш отзыв

Ваш коментар