Надзвичайно приємно поговорити з людиною похилого віку. Вона під час розмови до подробиць розкриває всю суть прожитого і пережитого. І це дуже цікаво. Бо стареньку й пам’ять не підводить, хоча років їй чималенько.
… Із М.І.Сідлар зустрілася на вулиці випадково. Вона виглядала свого чоловіка. Розговорилися. Жінка повідала, що недавно їй виповнилося 90 років і була Псалтиря за її здоров’я.
Покликала мене до хати, бо надворі було досить прохолодно. У кімнаті тепло, в грубці весело потріскують дрова.
Їх у батьків було п’ятеро. Дуже важко тоді жилося. Заходилися тим, що вирощували на своїй землі. Та ще мали корівку-годувальницю.
Батько помер у 1951 році. На той час свої сім’ї уже створили брат Василь і сестри Олена і Ганна. Марія залишилася жити з матір’ю і сестрою Юлею. А тут і хата розвалилася. Здалеку з Бозник носили солому, яку замішували в глину і били з неї стіни. Лісник допоміг із перекриттям, правда березовим, якщо відверто – негожим для перекриття. Однак, і за те спасибі, бо вже мали дах над головою.
Багато років Марія трудилася в лісництві. Садила смереки, сосни, клени, малину, бук. А ще їсти варила 24-ом робочим у лісі, в урочищі Андрійцьово, що за Березинкою − в колишньому Свалявському (тепер Мукачівський) районі. Чоловіки виготовляли там багри, з яких потім робили колеса, а вона в колибі на саморобному шпорику (грубці) готувала по вісім горщиків страв, аби вистачало всім (продукти люди з дому брали). Колиба була невелика і Марія там свої два петеки спалила, а цей одяг не простий, а досить таки дорогий, бо виготовлений із вовни.
Тут працювали і її односільчани Д.Бряник, Д.Черничко, М.Матіко та М.Черничко. Якось одна жінка сказала:
− Що, я не можу своєму чоловікові так зварити як ця сиротовка?
Було не по собі Марії від почутого, але попри все дуже старалася догодити робітникам. Каструлі і тарілки мила поруч у потічку.
Заміж Марія вийшла за І.Сідларя, якого всім серцем полюбила. Після весілля перейшла жити до чоловіка. Сестра Юлія померла невдовзі, ще дівчиною, а матір взяла до себе сестра Анна.
Швидка до роботи, Марія відразу записалася в колгосп. То були часи, коли майже всі роботи виконували вручну. Ланкова Й.Кобаль була задоволена нею.
Згодом народила донечку, Марійкою назвали. Потім у них з’явилася Тетянка. А вже на треті пологи була двійня: Надійка і Наталочка. Отож і клопотів побільшало. Благо, у всьому допомагала свекруха Юлія, дуже добра жіночка була.
На роботу в ланку мусила йти, бо, якщо ні – бригадир одразу землю йшов «відрізати».
Чоловіка теж на роботу виряджала. Він трудився в Ільниці на заводі будівельником. До речі, у Іванових батьків було дев’ятеро дітей, які розійшлися далекими світами.
Повиростали дочки. Старша, Марія, пішла трудитися на Іршавський абразивний завод. А незабаром і заміж вийшла за Володимира Габуду зі Львова. Кілька днів тому стала бабусею первістка – подарунок від доньки. Тетяна вийшла заміж у Ільниці. Вона роки працювала в пологовому будинку в Іршаві.
Доньки Марії Сідлар − Надія і Наталія − обрали професію педагога і вже 30 років ведуть у Країну знань малих осійчан. Дочка Надія живе з батьками.
У Марії та Івана Сідларів вісім онуків і шестеро правнуків. Онук Максим навчається у професійно-технічному коледжі у Виноградові, а Валерійка в Мукачівському коледжі опановує професію юриста. Жаль тільки, що їхнього братика Іванка 18 років тому забрала невблаганна смерть після невиліковної хвороби. А було б йому зараз 26 років.
Багато років віддала колгоспу М.І.Сідлар, як і її Іван − заводу. Вона ж нагороджена медаллю «Ветеран праці». Та пенсії на прожиття ледве вистачає, бо ліки дуже дорогі, а без них у такому віці не обійтися. Та ніхто на життя не нарікає. Як каже жінка, аби лише дітям було добре.
Доки було сил, Марія Іванівна з чоловіком завжди ходили до церкви на службу Божу. Жінка не може ночами спати і весь час молиться, навіть у ліжку.
А часто думкою гортає сторінки свого минулого і просить Бога, аби ні її діти і внуки, і ніхто з людей ніколи того не зазнали, що колись вона й інші люди в молодості.
А ще по секрету скажу, що у Марії Іванівни є старша сестра, якій на Миколая виповнилося 95 років.
Хай Господь усіх береже на довгі і щасливі роки!
Ганна ЛЯШКО,
с. Осій
