- Нове життя - https://nz-ir.com -

Василь БІЛЕЙ: у діалозі із ідеальним світом

Редакція, як і кожен колектив під завісу цього, уже майже минулого 2021-го року звернула увагу, що одним із найбільш частих мистецьких гостей у нас був Василь Білей. Тож вирішили дещо підсумувати етап нашої співпраці. Та на вислані запитання отримали одну суцільну відповідь, яка видалася монологом душі, виокремленого із діалогу із природою.

ВЕСНА!
Всі пори року в нашій природі створені ідеально, найкращим творцем землі є природа. Це ідеальний вчитель. За покликанням душі працюю в скульптурній пластиці, освіту здобував у свій час в столиці − Національній Академії Обазотворчого Мистецтва і Архітектури, скульптурний факультет. Вчитель в якого навчаюсь і до цих пір − український скульптор, педагог, професор, Народний художник України − Володимир Андрійович Чепелик.
А цей чудовий 2021-й рік, попри всі його перепетії, проходить як дуже плодотворний у моїй акварельно-графічній спрямованості, у мистецькій палітрі. Весна – 2021 рік, давно я планував вирватись із бурхливого столично-творчого життя в цей зелений час коли вся природа оживає, і взятися за акварельні фарби та папір. Весна і літо, сільські дерева, − тут по сусідству на території обійстя будинку моїх батьків, до речі, де я народився, де проходило дитинство, надихають мене на цілковито оригінальну творчість. Натурою для праці обираю будинок батьків, хлів для домашньої худоби, корови, вівці і кози, а також оточуючу природу ранньої весни − плодові дерева в саду, волоський горіх, яблуні, все «йде» в роботу, навіть плакуча верба.
Перша зелень оживаючої природи і голі дерева – найкращий графічний образ для легких акварельних творів з натури природи. І перший літній місяць надихають на майже щоденну роботу, на доведення до досконалості. Весна вривається у мою акварельну іпостась, пензель, який все передає на акварельний папір і цей процес праці у мене дуже особистий як у скульптора Василя Білея.
… 29-30 травня проходив мистецький пленер-фестиваль в селі Климовиця, де народився художник і основоположник Закарпатської школи живопису − Адальберт Михайлович Ерделі, присвячений 130-ій річниці з дня народження нашого митця. Мені випала щаслива нагода брати участь у пленері. Тут я особисто познайомився з журналістом районної газети «Нове життя»  Василем Васильовичем Шкірею − казкарем, членом Національної спілки письменників України та Спілки журналістів України. До речі, ознайомлений з творчістю та статтями Василя Васильовича ще з 2014-го року, також завдяки посередництву Михайла Дмитровича Ісака.
Зазвичай, формат акварельного паперу, з яким працюю − А3, А4, А5 і А6, це найзручніший розмір в роботі і мобільний. Хочеться, і вони до цього спонукають якнайшвидше приступити до творчості. Описую процес і підхід до роботи над живописними творами: простим олівцем легкий начерк силуету сільських будиночків, оточуючої природи, дерев на першому плані і їх характер. Далі приступаю до праці в кольорі, фарбою промальовується небо, задні плани природи, процес роботи рухається до переднього плану, образів дерев і оточуючих предметів, сільська домашня худоба, копиця з сіном, перші ніжні і слабкі зелені весняні проростання трави і легкі листя на деревах.
Величезний матеріал який дарує природа людині для мислення і творчої праці художника-скульптора і графіка, низький уклін природі за її щедрі дари.
Фарби акварельні творять справжні легкі чудеса, якщо вміло і правильно з ними працювати і мати велике терпіння і любов до своєї мистецької праці. Також необхідна неабияка спостережливість і велика практика.
О сколько нам открытий чудных готовит просвещенья дух И опыт, сын ошибок трудных, И гений, парадоксов друг, И случай, бог изобретатель, −  Олександр Пушкін, як правильно сказав великий поет.
Моя любов до роботи над деталями − ще з дитинства те саме помічаю в художніх творах геніального столичного художника-графіка Георгія Васильовича Малакова, та графічних мистецьких творах його дочки − Олени Георгіївної Малакової. Досліджуючи їх мистецьку манеру, стиль, творчість знаходжу правильну точку зору, погляд і напрямок творчості та вже тоді отримую наснагу, над чим працюю.
Соняшник із-за старого тину
Посміхнувся – блиснув чорний зуб.
А колись я тут учив дитину
По землі ходити без упину.
Цим чудовим уривком з поезії нашого великого земляка розпочинаю розповідь про літературно-мистецьку творчість, що митець поєднав в творчості і житті два такі несхожі українські регіони − Закарпаття та Миколаївщину. Дмитро Дмитрович Кремінь − поет, есеїст, публіцист, перекладач, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.

«Зараз дивлячись на фото Дмитра Дмитровича зауважую дуже скульптурний, майже самобутній і інтелігентний образ».
«Щоб зрозуміти поета, − треба піти в його край» − писав Гете, дуже добре і влучно сказано.
Вже тепер у 2021-му році у чудовий, травнево-квітучий час відвідуючи свою рідню, випадає нагода попрацювати в мистецтві акварельної графіки над портретним образом Дмитра Дмитровича. Роблю це вже добре усвідомлюючи, над яким великим українцем і особистістю треба помислити. Спочатку йдуть олівцем лінійні ескізні пошуки декількох варіантів − молодість і зрілість поета. Народжується портретний образ у стиглих Соняшниках, але молодого Дмитра Дмитровича. Залишаюся надзвичайно задоволеним, що мій задум співпав із людиною, яка попросила мене попрацювати над образом поета. Робота зроблена в техніці акварелі, далі композицію доповнює надпис на пері, призвіще поета − Кремінь.
Цікавий обрис творчості. Дмитро творив, як творилося: натхненно, продуктивно і самобутньо. Бо: «Не я пишу − це мною пише Бог».
Влучний автобіографічний вірш поета − « Біг із бар’єрами»:
І я тоді поїхав до Іршави.
Тоді у (і зараз) нас казали: до Ершави.
Пішов на пошук молодої слави,
Покинувши гірське село Суху…
Був і сінокіс тоді. Пахучі трави
Так ніжно шепотіли, мов октави (отави)
Писалися у літню ніч суху.
Над видноколом рідної Сухої
Стелився запах молодої хвої,
Вузькоколійка, (вже нема) потяг,мотовоз…
І срібний дим станційної зупинки,
Й попереду віршавські поєдинки,
І запахи книгарні, мов наркоз.
Також пригадую декілька років тому розмову з журналістом і головним редактором газети «Нове  життя» паном Михайлом Ісаком. Його порада була, щоб попрацювати мені над образом у мистецтві Дмитра Дмитровича, а вже в теперішній весняний час йде мистецька акварельна праця над поетом. Для мене честь, і я дуже задоволений поділитись своєю мистецькою творчістю з дорогим читачем, моїми односельчанами, що наш край багатий на такі особистості як Дмитро Кремінь.

ЛІТО!
Гарний сонячний ранок, день і, майже вечір, щоб дуже уважно спостерігаючи навколишню природу в селі Суха, намалювати і створити їх на папері. Зазвичай, планую з вечора, що як і малюватиму. Пригадую літо тут у селі і працю над етюдними творами у 2014-му році. Тоді багато було зроблено, хоча й не описано для шановного читача. І у цей, 2021-й рік, нарешті знову випала нагода тут в оточуючій «Зелені» природи так само взятись за олівець, папір і легкість акварельних фарб. Найголовніше в мистецтві − це вчитель Природа: творчість, спостережливість навколишньо − оточуючого нас світу. А ще завдячуючи вродженому розумінню моїх батьків, над чим працюю і що мене надихає на творчість: у їх сприйнятті все це дуже звично, скажу по-простому: «Стаєш і робиш», але з великою повагою над чим працюєш, інакше нічого не вийде. «Настоящее искусство делается на краешке кухонного стола» − Михайло Булгаков. Цей вислів часто мені цитує Єлена Георгіївна Малакова. І справді дуже точно і просто сказано років сто тому.
У літню пору тружуся над невеличкою панорамою рідного села в акварельній техніці. Я думаю, і впевнений, що для багатьох людей важливо звідки вони і де народилися. Отже, мені природа дозволяє показати себе на папері, де я народився, і рідне обійстя моїх батьків. Тільки як нагода, беру матеріали художні, чудовий творчий настрій і швидко − на сільську природу для мистецької праці. І це щастя. Увазі читача (на фото) показано декілька акварелей.
Також головні акварельні твори два, етюд знизу, з права – це територія  обійстя моїх дідуся і бабусі і частина будинків у селі і сільська природа. У верху справа на роботі зображено будинок і обійстя моїх батьків а також частину сільської місцевості − над цією роботою я працював з «Грабників». Краса наших куточків природи Карпат це натура, яка надихає людину на найрізноманітнішу творчість і повагу до дарів наших гір.

ОСІНЬ!
Присвячую в моїй акварельній творчості дню міста Іршава. Церкви і храми Закарпаття завжди приваблювали мене і в теплий осінній час працюю над цією тематикою. Декілька раз виходжу на натуру в місто Іршава, щоб попрацювати над натурою Свято-Іллінського храму в двох варіантах, образ архітектурного образу храму в 2002-му році в цеглі, і теперішній вид у 2021-му, вже декілька років тому майстри закінчили працю над фасадними стінами храму. Також працюю над образом − церкви св. Петра і Павла − дві акварельні роботи.
Наступний твір − храм св. Миколая в місті Перечин. Чудовий, з двома вежами-куполами, фасадний образ храму є однією із головних прикрас міста.
І, звичайно, працюю над образом − Церква Покрови Пресвятої Богородиці в моєму рідному селі Суха.

ЗИМА!
Цей білий морозний час присвячую мистецькій праці в столиці. Зокрема, творю в скульптурній майстерні на меморіальну тему. Далі праця над портретними образами великих українських постатей у сфері образотворчого мистецтва в 20-му і 21-му столітті і «Моїх Сучасників».

Василь Білей,
скульптор-художник