Версія для друку Версія для друку

Коли ми встанемо з колін?

Як тяжко нам піднятися з колін.
На них ми молимось Європі на Сході
І рай земний вже понад тридцять літ
Все обіцяли бідному народу.

Є давня притча про ґазду й осла,
Там є така в сюжеті ситуація:
Поклав його ґазда між двох копиць,
Щоб була в апетиті мотивація.

Дурний осел його не зрозумів
І жодної копиці не торкнувся,
Бо думав із котрої почати,
І з голоду між ними і загнувся.

І ми все думаєм, куди б то нам піти.
До Сходу чи до Заходу пристати?
А своє, власне, Богом нам дане,
Готові у багнюці затоптати.

Якби ми встали із колін
І свого плуга всі гуртом поперли,
То в нас, як в інших, було би гаразд,
Як в Гімні – Україна ще не вмерла!
***
А той осел із притчі між копиць,
Спокійно міг трави собі напастись,
Але не було клепки в голові,
Спаси нас, Боже, від тої напасті.
***
І знов війна колізій і позицій,
Суспільству йде лавина пропозицій.
Як далі йти нам – в бік, а чи вперед.
В епоху атома і ядерних ракет.

На жаль, ми переконуємось у тому,
Що основне лишають на потому,
А право залишають тій еліті
Котра давно вже править в цілім світі.

Народе мій, нещасний, добрий, збурений
Солодкою брехнею геть обдурений,
Усе ти стерпиш, смачно проковтнеш.
Отруту всю і праведним помреш.

На тобі топчуться паскуди й брехуни
І переконують-нашіптують – засни…
Боюсь, сплюндрують «друзі» Україну,
Як по Хмельницькому повернуть
все в руїну…

Твої простори, села і міста
Та іскра десь залишиться свята
І тлітиме, щоб полум’ям постати.
Спалити у вогні холуїв й супостатів.

Ковідна ніч
Давно в нас триває вже ковідна ніч.
Найкращих від нас забираючи пріч.
І сумно і боляче кожній родині:
З лікарні в закритій везуть домовині.

На цвинтар покійникам всім дорога,
Де яма гробова чекає на нього.
Нема панахиди, поминок немає.
О, Боже наш милий, за що так караєш?

Ця ковідна ніч багатьох у нас забрала,
Хоч ніби і носиш ті маски-забрала,
Себе проявляє в нових варіантах.
Танцює-грацює в безшумних пуантах.

І розум безсилий і воля безсила –
Противна й живуча ця вбивча бацила.
Залишилась нам лиш надія й терпіння,
І кожен чекає на власне везіння.

Чекаєш світанку від ковідної ночі,
Щоб стали веселими душі і очі.

Михайло ЦІЦАК,
с. Імстичово.

Ваш отзыв

Ваш коментар