Версія для друку Версія для друку

95-РІЧЧЯ ЗУСТРІЛА ЄДИНА ВЕТЕРАНКА БІЛОК

Дев’ятого грудня своє красне 95-річчя нині зустріла жителька Білок, єдина на сьогодні ветеранка Другої світової війни з цього села Олена Антонівна Горзов. Безперечно, це знаковий ювілей і хороша нагода навідати людину, яка свого часу ризикувала власним життям заради нашого щасливого майбутнього. Якби не було її внеску у захист нашої Батьківщини, то, можливо, і доля кожного з нас писалася б інакше, необов’язково радісно. Повага до таких особистостей – безцінне мірило вдячності та людяності.
З нагоди ювілею Олену Антонівну прийшов привітати Білківський сільський голова Василь Зейкан, начальниця відділу військового обліку та цивільного захисту сільради Ірина Дудаш, інструктор відділу рекрутингу та комплектування першого відділу Хустського РТЦК Степан Чучун (від імені керівництва райвійськкомату), голова первинної організації ветеранів Білок Петро Пітра, голова Товариства інвалідів Іршавщини Михайло Ісак. Звісно, вони приходили не з порожніми руками. До прикладу, сільський голова Василь Зейкан вручив ювілярці як оберіг чудову ікону Божої Матері та подарунок, Петро Пітра – власну книжку про Білки та фотопривітання…
Хата Олени Антонівни продовжувала наповнюватися рідними та близькими, які поспішали потішити її щирими й теплими словами побажань, подивувати гостинцями та хорошими емоціями.  
Ювілярці бажали чимало, та найбільше міцного здоров’я й розміняти як мінімум сотню років. На її честь пролунало «Многая літ»…
В Олени Антонівни від радості на очі накочувалися сльози. Вона щиро всім дякувала за увагу та любов до себе… 
126 білківських юнаків і дівчат добровільно пішли на фронт. На жаль, із кожним роком ветеранів Другої Світової війни залишається все менше й менше. Смертю хоробрих полягло 18 юних сердець. Жити б їм та жити, хліб на своїй землі ростити. На честь солдатської хоробрості й вічної пам’яті в центрі села, у парку Слави, стоїть монумент, на якому викарбувані їх призвіща.
Наша ювілярка народилася 9 грудня 1926 року в білківській родині селян-бідняків Антона Береша у присілку Новоселиця.
У 1944 році разом із своєю двоюрідною сестрою Єлизаветою Береш вступила в Червону Армію. На фронті була санінструктором. Брала участь у боях у складі 4-го Українського фронту, пройшовши територію Польщі, Чехословаччини. Дістала поранення в голову. Ще і зараз рана на чолі дає за себе знати. Після одужання була санітаркою при військовому евакогоспіталі в Польщі. День Перемоги зустріла за 12 кілометрів від Берліна. Разом із двоюрідною сестрою Єлизаветою демобілізувалися у листопаді 1945 року.
Вийшла заміж за Івана Олександровича Горзова, теж фронтовика, кулеметника. Народила 8 дітей – сімох синів і доньку. Четверо з них уже померли, а четверо ще живі.
Хоч Олені Антонівні виповнилося 95 років, вона при доброму здоров’ї, порається по господарству.

Іван КОПОЛОВЕЦЬ ,
Петро ПІТРА, голова первинної організації ветеранів с. Білки.

Ваш отзыв

Ваш коментар