Версія для друку Версія для друку

Суддя повинен тверезо оцінювати ситуацію на футбольному полі, таку настанову надавав молодим суддям досвідчений арбітр Юлій Керечанин

Серед спортивних особистостей Іршавщини яскраво вимальовується постать Юлія Карловича Керечанина. У житті він відзначився тим, що за свою суддівську кар’єру чи не єдиний в районі удостоївся двох звань − судді республіканської категорії з футболу та судді з важкої атлетики. А ще запам’ятався колегам по роботі тим, що в одній – Іршавській середній школі №1 пропрацював учителем фізкультури понад 50 років. І протягом цього тривалого часу не тільки не нажив собі недругів, а навпаки – притягував до себе інших, служив прикладом для молодих вчителів, охоче передавав їм свій багатий досвід, виховав цілу плеяду спортсменів, які тепер продовжують його справу.

Своїм першим вчителем його із великою повагою вважає голова федерації футболу Іршавщини, суддя республіканської категорії, багаторічний директор ДЮСШ Василь Миколайович Попович, який свого часу за підсумками суддівства ігор чемпіонату та першості колишнього Радянського Союзу і України три рази був включений до символічного списку «10 кращих арбітрів УРСР», а також 23 рази його прізвище красувалося серед кращих арбітрів Закарпаття (цей рекорд ніхто не побив дотепер). А тоді, Юлій Карлович не тільки запримітив здібного юнака з Іршави, який виділявся з-поміж своїх ровесників відданістю футболу, сумлінним ставленням до занять, а й запропонував його головному тренеру команди «Меблевик» Іршава виступати за цей клуб. Та, на жаль, невдовзі футбольна кар’єра Василя Поповича обірвалася. Цьому сприяли серйозні травми – переломи ключиці і ноги. Однак на цьому дружба вчителя і учня не припинилася – Юлій Карлович, подивившись, як молодий арбітр обслуговує футбольні матчі, попросив допомагати йому судити футбольні поєдинки. Після одного з матчів, він сказав: «Василю, ти можеш судити! У тебе прекрасно виходить. Тобі Богом дано тверезо оцінювати ситуацію». А ще дав йому таку пораду: «Суддя, звісно, повинен мати свою власну думку, але має прислухатися й до чужих порад, не бути упередженим». Хлопець охоче погодився. З тих пір вони і потоваришували. Василь Миколайович дотепер з приємністю говорить про свого вчителя.
− Футбол став його стихією. Юлія Карловича часто можна було зустріти на стадіоні у спортивній формі серед дітлахів, яких навчав вправно володіти м’ячем. На футбольне поле приходив і у вихідні – суботу і неділю. На заваді не була навіть негода – тренувалися під час дощу і снігу, у спекотні і морозні дні. Це була людина, сповна віддана своїй улюбленій справі. На диво, дружина, Марія Михайлівна, йому ніколи ні в чому не заперечувала, завжди йшла назустріч.
Добре відгукується про свого колишнього вчителя і наставника вчителька Іршавського ліцею №1 О. Ю. Дзьома.
− Це була напрочуд ввічлива і скромна людина, − каже Ольга Юріївна. − Із нього брали приклад не лише школярі, а й вчителі і батьки. Він захоплювався багатьма видами спорту – легкою атлетикою, футболом, важкою атлетикою і волейболом. Неодноразово й сам брав активну участь у районних, обласних та всеукраїнських змаганнях, де часто ставав їх переможцем або призером. На перший погляд простий міський учитель зажив доброї слави своїми учнями, багато з яких і самі стали відомими у спортивному світі.
Його вихованець Сергій Глеба з Іршави свою спортивну кар’єру у великому футболі розпочинав виступами у дублюючому складі київського «Динамо». У1987 році він грав у складі другої ліги «Таврія» Сімферополь. У 1987-1988 р.р. захищав честь команди «Динамо» Київ на кубок Федерації футболу СРСР. А ще виступав за юнацьку команду Союзу РСР. Після розпаду Союзу спортивну кар’єру продовжив в Угорщині, де захищав честь команди другого дивізіону «Спартакуш», яка з початку наступного сезону виступала під назвою «Кішкереш – Штадлер». Після успішних виступів у сезоні 1993-1994 років, у якому український футболіст відзначився 8-ма забитими голами, Сергій Глеба отримав запрошення до команди найвищого дивізіону Угорщини «Інштандт – Штадлер». У 19 матчах відзначився п’ятьма забитими голами. У сусідній державі він став улюбленим футболістом серед місцевих уболівальників.
Запримітив Юлій Карлович ще одного здібного юнака з міста над Іршавкою – Станіслава Сухана. А сталося це так. Тоді повсюдно у загальноосвітніх школах проводилися змагання серед школярів на приз «Шкіряний м’яч». Як вчитель фізкультури, підготував команду, яка успішно виступила на районних змаганнях і завоювала право захищати честь Іршащини в обласній першості. Тут теж фортуна була на боці юних іршавчан і вони взяли участь в першості України. У м.Володимир-Волинському у нелегкій спортивній боротьбі здобули третє місце. Для Іршави, звісно, це був справжній тріумф, а для Юлія Карловича Станіслав Сухан став спортивною знахідкою. У хлопця був сильний біг і він напрочуд добре володів м’ячем. Зважаючи на спортивні дані здібного юнака, порекомендував йому продовжити займатися улюбленою грою в тренера дитячо-юнацької спортивної школи Василя Поповича. І успіх не забарився. Пройшло небагато часу, як збірна команда школярів стала чемпіоном області. Серед її гравців був і Станіслав Сухан, якого включили до складу збірної України. Потім були змагання школярів в Ташкенті та Ленінграді. Окрилений успіхом, хлопець успішно вступає на навчання до Київського інституту фізичної культури і спорту. Радів Юлій Карлович за свого вихованця і тоді, коли він виступав за СКА Київ та «Карпати» Мукачево. Звісно, гордився Юлій Карлович і тим, що С. Сузхан був головою районної ради.
Серед дівчат завжди відзначалася Вікторія Пензеник. Вона із третього класу зайнялася легкою атлетикою. За порадою Юлія Карловича, батьки записали її в дитячо-юнацьку спортивну школу до одного з кращих тренерів району та області Степана Урсти. У своїй віковій групі показувала високі спортивні результати на районних, обласних та всеукраїнських змаганнях. Потім Вікторія Іванівна відзначилася тим, що довгий час була в ДЮСШ на посаді тренера з волейболу. Неодноразово виступала на змаганнях з легкої атлетики і настільного тенісу та брала участь в обласних та всеукраїнських змаганнях у складі збірної з волейболу. Тепер вона директор Іршавської ДЮСШ.
Працюючи в школі, він водночас готував команди району на обласну та всеукраїнську першість з волейболу, футболу та легкої атлетики. Честь Іршави свого часу достойно захищали Андрій Чедрик, Юрій Лендєл, Ігор Плескач, Світлана Ковач, Світлана Гольча, Ірина Пишна та Йосип Нодь.
Ю.К.Керечанин народився в селі Гребля 8 грудня 1936 року. Навчався в Греблянській початковій школі, потім у Вільхівській семирічці та Іршавській середній школі.
Маючи хороші фізичні здібності, а ще зважаючи на те, що ще з дитинства виступав за Лозянську юнацьку, а згодом і дорослу футбольні команди, подав документи на навчання до Львівського інституту фізичної культури і спорту, який успішно закінчив в 1958 році. Уже дипломованим спеціалістом, повернувся працювати в рідну школу, якій віддав майже півстоліття самовідданої праці.
Попри основну роботу, виступав за футбольні колективи Іршави, Білок, Берегова, у 1966 році став тренером футбольної команди «Меблевик» Іршава. Водночас, постійно готував учнів до участі в районних змаганнях, які неодноразово ставали чемпіонами району серед школярів.
− В 1967 році, − розповідає Василь Попович, − Юлій Карлович розпочав обслуговувати футбольні ігри на першість району. Він довгий час проводив суддівство на першість району, області та України (серед команд другої ліги). Його завжди любили за чесне і справедливе суддівство. Відрадно і те, що з 1961 по 1982 роки він очолював районну федерацію з футболу, був головою районної колегії суддів з футболу.
…Роки беруть своє. Юлій Карлович уже давно на заслуженому відпочинку. Ще не так давно ми зустрічалися на базарі, він купував продукти харчування. Поговорили, поділилися роздумами і враженнями про життя-буття. Був як завжди в хорошому настрої, із почуттям гумору. А вчора йому виповнилося 85! Міцного здоров’я Вам, щастя і добра на довгі і красні літа!

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар