Версія для друку Версія для друку

Продала чоловіка

Петро Петрович Волошин вийшов з контори агробуду. Надворі чудова погода. Тільки що пройшов дощ і дихається свіжим повітрям. Та у Петра на душі сумно. Йому, бригадиру будівельної бригади, передовику виробництва, нема що робити. Та і взагалі як буде. Немає замовлень.
Пропрацював майже десять років. Його бригада зводила тваринницькі ферми, амбулаторії, школи, гуртожитки. А тепер на такі будови не має коштів. Роботи – теж.
Спочатку – перебудова, а потім після утворення незалежної України заводи, фабрики майже не працюють. Почали з’являтися малі приватні підприємства. Спритні ділки роблять свій бізнес. А йому йти куди? За кордон категорично відмовився виїжджати на роботу. Він не знає, не хоче і не буде працювати на капіталіста. А вдома дружина, трирічний син. Його дружина Марта дуже вередлива. Якщо вчасно приносив гроші, то ще можна миритися. А коли їх в хаті немає, то справжня біда. У всьому звинувачує свого чоловіка Петра.
Живе він в оселі її матері. Вона часто дорікає йому про це. Все це йому надокучило слухати. Марта постійно нагадує, щоб найнявся десь на роботу. А не буде працювати – вижене його з хати. Петро ніяк не може змиритися з таким становищем. Однак і йти проситися на роботу до приватника не хоче, щоб той ним командував.
Свого часу він закінчив Мукачівське профтехучилище, майстер на всі руки. За нього говорять, що його очі бачать, то руки зроблять. Він і муляр, і плиточник, і штукатур, і зварювальник, і електрик. Все може робити, що потрібно в господарстві. А роботи не має. Сімейним життям не задоволений. Марта постійно, а інколи навіть безпричинно, кричить на нього. «Доведеться, мабуть, розлучитися»,− думає Петро.
Та одного весняного ранку біля їхнього будинку зупинився легковий автомобіль. З нього вийшли два модно одягнені чоловіки і жінка. Зайшли в двір. Запросили Петра до розмови. Виявилося, що їхній сестрі, що з ними поруч, потрібний майстер на обійсті на ціле літо. А їм його порадив на роботу колишній керівник Петра. Почувши про це, Марта сказала:
− Беріть його на роботу хоч зараз. Він так мені надоїв, що вже терпіти не можу.
Марина, так представилася жінка, сестра братів-бізнесменів, відповіла, що спочатку слід домовитися про ціну. А майстер нехай зараз їде з нами. Петро погодився. Відпочивши, домовилися про ціну. Аванс Марина дала Марті. А Петро, зібравши речі, сів у їхню машину і поїхав до місця його роботи. Привезли брати до Марининої домівки. Зустріла їх мати, яка пішла на пенсію рік тому. Працювала бухгалтером в будівельній організації. Виглядає молодо, енергійна, говірлива. Чоловік її давно помер. А Марина займається з братами бізнесом. Економіст. Розлучена, виховує дочку, якій всього три роки.
На обійсті Марини не початий край роботи. В двоповерховому будинку ще не закінчені внутрішні роботи в кількох кімнатах і коридорі. Потрібно спорудити нову сучасну огорожу, двір викласти бруківкою, провести зовнішню штукатурку. Мати Марини говорить, що запримітила, що з їхнього дому щось постійно зникає. Немає в них чоловіка і тому безсовісні люди насмілюються навідуватися вночі до їхнього обійстя. Є у них вівчарка, але вночі жінки бояться виходити надвір. Їм потрібно молодого чоловіка майстра, щоб у них проживав і працював. Зарплата буде без затримки. Житло і харчування безкоштовне.
Юлія Михайлівна поселила Петра в літній кухні. Тут є всі умови для життя: кухня, спальня, приймальня, ванна. Всюди чистота і порядок. Дала спецодяг, натільну білизну, щоб кожного вечора після роботи прийняв душ.
Наступного ранку Марина з матір’ю ознайомили Петра з обсягом роботи. Вирішили, що спочатку треба побудувати сучасну огорожу. Якщо йому потрібний підсобний робочий, то хай скаже. Петро відмовився від помічника. Обидві жінки просили Петра не поспішати, щоб робота була якісною і красивою.
Він, як професійний будівельник, оглянув обсяг роботи і приступив до виконання. Зранку, після сніданку, починає працювати, звичайно в спецівці. Працює повільно, обдумовує кожен свій рух. Рівно опівдні ґаздиня запрошує Петра на обід, який складається з кількох страв. Після короткого відпочинку, він знову працює. І так до вечора. Після роботи прибирає інструмент, залишає за собою чистоту. І так кожен день. Петро будує сучасну огорожу, згідно креслення, але він щось вкладує своє у нього. І через кілька тижнів Петро звів сучасну огорожу з вхідними дверима і воротами. Такої красивої і модної в селі ще ні в кого не має. Марина з братами і матір’ю дуже задоволені.
Петро поступово став не тільки робітником, а й охоронцем господарства. В цьому йому допомагає вівчарка. Вночі дасть знати – гавкає, він тут як тут. Тепер вже ніхто не насмілюється зайти в двір щось вкрасти.
− У нас є тепер чоловік. Нам нічого не страшно, − із задоволенням говорить Юлія Михайлівна.
Петро працює по графіку, як було домовлено. Спокійний, урівноважений. Харчується добре, живе в нормальних умовах. Щоденно вранці голиться. Не курить, спиртні не вживає. Під час авансу і зарплати, коли Марина видає Марті, дружині Петра, купує гостинця синові Івана і бере його з собою. Марта задоволена і говорить Марині:
− Не проганяйте Петра, хай працює у вас скільки треба. Мені потрібні гроші…
− Добре, − усміхається Марина і повертається з ним додому.
Петро, крім основної роботи, допомагає жінкам по господарству. Чи кран налагодити потрібно, чи щось в приміщенні для свиней і птиці поремонтувати. Він все охоче виконує і вміє.
Не пройшло кілька місяців, як обійстя Юлії Михайлівни не впізнати. Всюди чистота і порядок. Все заплановане виконується. У дворі все на своєму місці. Марина розповідає і показує своїм братам роботу Петра. Вони дуже задоволені. Останнім часом Петра запрошують обідати разом із Мариною, дочкою та бабусею. Марина сідає біля Петра, донечка поруч з другого боку. Вони двоє подружили. Петро інколи бере її на коліна і розповідає казки. Звичайно, що все це запримітила бабуся і мати. А Марина часом за розмовою ділиться з Петром думками про бізнес. Петро уважно вислухає, дасть конкретні поради, які часто приносять успіх.
Дійшло до того, що Марина вже не може без Петра. Вже не йде питати братів, що робити, а з Петром вирішує бізнесові справи. Про все це вона ділиться з мамою, яка цьому тільки рада.
Марина потайки в душі розмірковує, що Петро хороша людина, старається все робити по господарству. Після вечері вона запрошує його до себе у вітальню і вони там інколи до самої півночі розмовляли на різні життєві теми.
Мати переживає за дочку. Хотілося б, щоб Марина мала сімейне щастя. Вона Петра любить і готова на все, щоб Петро був її. Брати теж переживають за сестру. Створилося таке враження, що всі чекають, коли Петро запропонує Марині руку і серце.
Та одного вечора у вітальні, дивлячись телепередачі з Мариною, Петро якось не сміливо висловився, що хотів би розлучитися з Мартою, але не знає, як це зробити.
− А чому, Петю, хочеш розлучитися? – запитує Марина.
− Тому що хочу одружитися на красивій, розумній, хорошій, щирій жінці, яка мене добре розуміє і я її дуже люблю.
− А можна дізнатись, на котрій це такій хорошій жінці?
− Може й на тобі…
− Ти мені освідчуєшся в коханні і пропонуєш вийти за тебе заміж? − допитується Марина.
− Так! − сором’язливо відповів Петро.
Вона присіла йому на коліна. Довго, довго цілувала. «Значить, Петро вже тепер мій», − радісно подумала Марина.
Наступного дня про це знали мати, донечка і брати, які знайшли досвідченого адвоката, який швидко організував через суд офіційне розлучення Петра з Мартою. Марина і Петро вступили в законний шлюб. Весілля було у вузькому колі. Марина та її мати запропонували Петрові забрати синочка до себе, до батька. Йому тут краще. Та Марта категорично заперечила.
− Будеш платити аліменти. Мені потрібні гроші.
Сусіди Марти говорять: «Тобі не чоловік потрібен, а гроші, за які його продала. Правильно зробив, що тебе покинув.»
А Петро з Мариною дотепер займаються бізнесом. За порадою дружини, він заочно закінчив економічний факультет Ужгородського національного університету. Марина народила синочка. Мати їй не нарадується. Петро керує бізнесом, який успішно процвітає. Тепер вже йому допомагає Марина.

Михайло ЛОМАГА,
с. Брід

Ваш отзыв

Ваш коментар