Деякі із наступних рядків цієї публікації цілком імовірно можуть викликати не те, що мовчазне неприйняття, але навіть відвертий та нарваний і шалений нервовий тік декого із тих ура-патріотів, хто у кожній наступній нашій владі знаходить «логічне» виправдання ревного служіння попередникам і водночас крайньої необхідності використання набутого досвіду прийдешнім лідерам у злободенних нових умовах. Можливо, саме тому ми з вами, незалежно від результатів голосування на тих або інших виборах, продовжуємо жити все «краще і краще». Ні, це не про методичне заняття українців улюбленим видом змагання – чемпіонату світу зі спортивних танців на граблях.
Минулого місяця, мається на увазі елементарних 30 календарних днів, у нас відбулося кілька подій, що незбагненним чином пройшли або майже непоміченими, або у банально скопійованому ще радянському форматі відзначення.
По-перше. Минув рік від початку, так і хотілося написати діяльності, але оговтався і вжив більш нейтрально сухе і бюрократичного штибу слово – функціонування новообраної нами місцевої влади. Функціонування – це більш формалізоване чітко окресленими рамками, майже на автоматично механізованому рівні виконання тих чи інших видів робіт. Діяльність – у незрівнянно ширшому діапазоні реалізація своїх або добровільно взятих на себе, або делегованих обов’язків і зобов’язань і, відповідно, з різницею у результатах. Це все одно, що дійти рівнинною місцевістю із пункту А – до пункту Б і, навпаки, піднятися від підніжжя – на вершину гори. Згоден, доволі вільне трактування влади як такої, в тому числі і місцевої, особливо, в умовах її чи то недореформування, чи розтяжки між «обіцяли женитися, а в результаті у роздумах, коли не пізно ще до жіночого лікаря звернутися».
Добре. Лідери та функціонери територіальних громад назвуть вам масу переваг і при цьому важко зустріти рядового мешканця наших (колишнього Іршавського району) населених пунктів. Який би елементарно позитивно сприймав ті самі. З дозволу буде сказати, реформи. Погодьтеся, кінцева мета будь-яких змін, а реформа (від лат. Reformo – перетворюю) – перетворення, зміна, яка не ліквідує основи існуючої структури. Реформа соціальна – політичні перетворення, зміни, що здійснюються урядом і не зачіпають основ суспільного і державного ладу, засіб удосконалення різних сфер суспільного життя. Не будемо заглиблюватися у юридичну казуїстику та відповідність на даний час діючій Конституції України, на що так ревно посилалися ще зовсім недавно противники адміністративно-територіальної реформи. Їх шахові ходи одним махом «в Чапаєва» переграла монобільшість. Щиро обіцяють. Буде краще. От тільки не говорять: коли – і кому. Ті, кому за шістдесят та старші від них, хто ще пам’ятає Микиту Сергійовича, та одну із «незабутніх» обіцянок, що наступне покоління радянських людей житиме при комунізмі, мимоволі проводять аналогії, паралелі, порівняння, яке б слово хто не обрав, а суть та сама залишається.
Нещодавно довелося прочитати в одному із художньо-документальних творів таке:
«Кожен має бути націоналістом тої країни, в якій йому добре жити, яку він боронить, про яку дбає, щоб у ній добре жилося всім – і його дітям та поколінням, що прийдуть за ними».
Скажіть мені, наївному такому: скільки це мільйонів титульної нації та представників національних меншин заробляють на життя та на бодай сяке-таке гідне існування у рідній Україні їх сімей за межами своєї країни? Що всі вони маргінали, яких цікавить тільки бабло, їдло і тепло (вибачайте за стиль)?
Ми дещо відхилилися від наших місцевих реалій, тож хотілося б нагадати, що будь-яка влада, обрана народом, повинна перед ним же і звітувати. Рік минув: включіть Перший мікрофон. Згоден, що в цьому заклику більше волюнтаризму аніж здорового глузду, бо не завершені ні господарський, ні фінансово-бюджетний рік. Можу приблизно окреслити і кавалок аргументів, які будуть наведені при імовірних звітах, що звучатимуть із місцевих трибун. Не забігатимемо просто наперед.
Відзначення Дня гідності і свободи, за який уже заплачено життям і кров’ю не тільки Небесної Сотні, але і десятками тисяч загиблих і поранених у боях на Сході України на фронті із окупантами та сепаратистами, сотнями тисяч переміщених осіб. За цим формально нейтральним терміном майже повна відстороненість держави від долі тих своїх громадян, кому загрожувала небезпека на тимчасово окупованих територіях, тих, кому моральні якості, критерії соціально-політичної орієнтації не дозволяли залишатися у рідних домівках. Скільки із них задоволені своїм нинішнім статусом? Не думаю, що вони як адекватні люди, сподівалися на те, що житимуть краще. Але, що їх «кинуть» і, в буквальному сенсі, – напризволяще, цього перенести важче аніж порвані зв’язки із рідними та близькими, що залишилися на тимчасово окупованих українських територіях.
Гідність і свобода – це коли не принижують твою честь, коли тобі дають можливість реалізувати власні уявлення про самоцінність людської особистості, моральну рівність із усіма іншими, моральне ставлення до самого себе та суспільства до тебе. А тепер про День гідності і свободи. У загальному розумінні день – це коли світло, і не просто світло, а надворі видно від сонячного проміння. А є ж іще у добі: ранок, вечір і ніч; присмерк, зоріє, світанок.
То де ж ми з вами тепер у нашому Дні гідності і свободи?
Відзначення цього Великого Дня в історії незалежної України, ні, тут аж ніяк не йде мова про вшанування полеглих і живих Героїв органами влади місцевого рівня. Влада, як така, не виходить за межі звичного покладання вінків, квітів і т.п.
Вона в цьому плані абсолютно не креативна і неймовірно скупа, мов базарна перекупка, чи, може, ви чули або знаєте, що в Україні хоча б одне із кількох тисяч іще державних підприємств переорієнтували і обладнали сучасним новітнім у технологічному плані обладнанням для випуску протезів? Або бодай щось подібне?
І що, все так безнадійно?
Ні!
Абсолютно, ні!
Мабуть, не знайдеться такого українця, якому не була б знайома приказка: поки сонце зійде – роса очі виїсть. І в той же час усі знають, наскільки ефективними були при деяких захворюваннях очей народні методи промивання їх вранішньою росою Було це, правда, при далеко не сьогоднішній екологічній ситуації.
І світло дня не всі однаково бачать. Відомо – це залежить від гостроти зору та певних офтальмологічних захворювань. До речі, більшість із них виліковні, хоча деякі і хірургічними методами.
Михайло ІСАК.
