- Нове життя - https://nz-ir.com -

Міждисциплінарний Інтерв’ю з Петром Ряском – художником, перформером та засновником резиденції для художників “Вибачте, номерів не має’’

Ім’я нашого земляка із Білок, художника Петра Ряски немовби знаходиться на двох рівновіддалених орбітах. Він – відомий і водночас – невідомий. Близькі і друзі знають його як митця. Його ім’я доволі відоме у арт-просторі, має реноме сучасного, неординарного, інколи не надто зрозумілого широкому загалу. Водночас його творчість має запит.
І тут таки в просторі і часі навряд чи багато хто на теренах Іршавщини, із так би мовити, мистецького середовища, зможе назвати вам це ім’я. У цьому інтерв’ю «НЖ» робить спробу начерка особистості художника Петра Ряски.
− Як ви зрозуміли, що ваше покликання бути художником?
− Це було не відразу, спочатку декілька років я просто малював для себе. Акварель. Більш серйозно , що стану художником визначився, коли був у Голландії на заробітках у 2000-2003 роках. Там, вихідними днями, писав картинини і мої друзі питали: Чому я не навчаюся на художника? Саме тоді і вирішив, що буду художником. А до цього це сприймав просто як хобі. Там, у Голландії, відвідував багато музеїв, проводив у них чимало часу, і це мене надихало стати митцем .

− У яких стилях Ви писали картини і в яких пишете зараз?
− Коли я навчався в Ужгородському художньому інституті, для мене він є периферійним, в ньому була нестача дисциплін. В Україні освіта є нереформованою порівняно з розвинутими країнами, наші університети відстають у розвитку. Викладач, через якого я там залишався, В’ячеслав Приходько, був моїм улюбленим. Зараз можна сказати, що я міждисциплінарний художник, мені подобається багато чого: мистецтво простору, робити виставки, також цікава фотосправа, мистецтво перформансу, деякі концептуальні речі, візуальна поезія. Візуальну поезію кожен читає як хоче, але вона має свою ритміку, її можна читати і як реп. Я видав три такі книги “самвидавом”.
− Ваша професія є основним заробітком для вас?
− У принципі так. Останні років три, працюю з резиденцією “Вибачте, номерів немає” котру курую, бо живемо на периферії, потрібно щось робити, щоб було цікаво. Вона розташована в готелі “Інтурист-Закарпаття’’ туди приїжджають художники з усього світу. Деколи, за цю ініціативу отримую гроші, або мене запрошують і платять, щоб я провів лекцію, чи взяв участь в перформансах. Здебільшого, гроші маю саме за живопис.В Закарпатті ніхто у мене не купує роботи. В Україні занадто слабкий мистецький ринок, а в Закарпатті тим більше. У нас взагалі немає галерей, де б художники продавали свої роботи. Зазвичай, мої роботи купують у великих містах, найбільше в Києві.
− Що вас надихає на написання нових картин?
− Сприятливі умови, для мене є важливим, щоб я встав зранку і мав сили. Ще недавно, я так багато малював, що у мене навіть є своєрідне перевиробництво. Тому, тепер займаюся самоаналізом, роблю селекцію важливу для мене саме тематичну, щоб мені тема була цікава. Впринципі, на кожен твір мистецтва щось надихає, наприклад, у мене є серія пастельних портретів “Друзям присв’ячується”. На неї мене надихнув один із художників, який брав участь у виставці на Москві і його там запитали: «Чому ти дав цю картину на виставку?», де на задньому плані, там, у горах, велика фігура без просторової перспективи, вона мала б бути маленькою, але вона велика. І автор відповів: “Це мій друг”. Це було так просто і щиро сказано, що я надихнувся на написання великих картин.
– Що означають ваші перформанси і звідки ви берете теми для них ?
− Ну, перформанси − це мистецтво дії, мистецтво руху, або не руху. Мистецтво, котре відбувається, воно може відбуватися завдяки нарації. Ось я зараз розмовляю, − це вже перформанс. Він немає дії тілом, але ми говоримо, тоді наша уява сконцентрована на тому, що вимовляє художник. Він може тривати в часі − 5 хвилин,10 хвилин, рік . Наприклад, один із корейських художників робив такий дивний перформанс, він написав арт у якому сказав: “зараз я постановляю акт, рік не займатися мистецтвом”. Але це і є мистецтво,тому що перфоманс. Важко дати чітке визначення для цього мистецтва. Є деякі перформанси, які переслідують якісь соціальні цілі, мають раціональне складове. Деякі, одні з перших моїх перформансів, були на захист екології та проти вбивства тварин. Якщо брати тему, то на моєму сайті є рубрика “діяння”, і там різні теми. Наприклад, я розкриваю тему села, потім− історична травма: у нас на Закарпатті були депортовані євреї, були розстріли під час Другої Світової. Тема жарту може бути.
– Чим ви займаєтеся у вільний час, яке ваше хобі?
– У вільний час я був би радий почитати книгу, але у мене його небагато. Займаюся професійно традиційним ушу, це важко назвати хобі. Це як зміна діяльності, і я відпочиваю, мистецтво змінюю на заняття ушу. А якщо брати просто як хобі, то дійсно не знаю: мої хобі зазвичай переходять у пасивний вид професійної діяльності .
– Чи було у вас колись «перегорання»?
– Ні, не було. Тому що мені цікаво багато дисциплін, багато медіа і якщо я не мав сили робити живопис, то просто переключався на інше мистецтво, і в той час як переключався, набирався сил, щоб почати знову творити.

Олександра СТАНКО,
студентка І курсу відділення журналістики філологічного
факультету УжНУ.

Сайт на якому можна подивитися роботи www.painting.com.ua