Версія для друку Версія для друку

Людина, яка дбала про добробут односільчан. Забезпечувала достаток багатьох родин

Свого часу ім’я Дмитра Юрійовича Матіка, колишнього директора Ільницького дослідного заводу механічного зварювального устаткування, линуло далеко за межами України. Підприємство, яке він очолював протягом майже двадцять років, було зорієнтоване на випуск устаткування механічного зварювання трубопроводів, резервуарів, ємностей різного діаметру, горілок для зварювання як голою дугою, так і в середовищі захисних газів чи під флюсом. Будувалося воно в 60-і роки минулого століття з ініціативи Інституту електрозварювання імені Патона і спочатку мало статус дослідного підприємства із випуску вузлів та деталей до зварювального устаткування для механізації зварювальних процесів. Споруда росла на очах. На роботу підприємства з неабиякою увагою чекали жителі села. Адже тут відкривалася перспектива не тільки знайти роботу, а й мати перспективу на майбутнє.
– У лютому 1996 року, – згадує тепер уже сивочолий, вісімдесятирічний Дмитро Юрійович, – рішенням установчих зборів на його базі створено відкрите акціонерне товариство «Ільницький завод механічного зварювального устаткування». У ті часи ми працювали на повну потужність – випускали обертачі універсальні, вертикальні, горизонтальні, роликові – різних габаритів та вантажопідйомності, що дозволяло використовувати їх для монтування у спеціальні виробничі лінії. Механізми були призначені для фіксування деталей у вигідному, тобто найбільш зручному для роботи положенні при автоматичному дуговому зварюванні під шаром флюсу, в середовищі захисних газів та при наплавлювальних операціях. При цьому, вони забезпечували синхронне із зварюванням обертання металоконструкцій різної конфігурації – циліндричних, балочних і корпусних. Обладнання ільницьких машинобудівників використовувалося для накладання як кільцевих, так і повздовжніх швів при автоматичному, напівавтоматичному та ручному зварюванні при прокладанні нафтових, газових продуктопроводів. Обсяги річного виробництва продукції ільничани довели майже до 12 мільйонів гривень. Там свого часу працювало до 1000 чоловік. Мали роботу не тільки жителі Ільниці, а й Іршави та навколишніх сіл.
– Ми не сиділи, склавши руки, – продовжує розмову Д.Ю.Матіко. – Постійно шукали нових споживачів. Брали участь у галузевих виставках у Москві, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді, Уфі, Мінську, Києві, Миколаєві, Харкові, Донецьку. Оскільки коштів на той час для оформлення виставкових стендів майже не було, то проспекти на заводську продукцію доводилося роздавати з рук у руки. Зрештою, вдавалося знайти потенційних партнерів. Це були відомі на той час фірми «Елмід-Техно», ТОВ «Стан-Комплект».
Недавно Дмитру Юрійовичу виповнилося красних вісімдесят літ. Двері його будинку в Ільниці у ці листопадові дні майже не зачинялися – приходили його вітати з прекрасним ювілеєм рідні, друзі, знайомі. Дарували квіти і радісні, привітні усмішки.
Не забувають про нього і земляки-осійчани – минулої п’ятниці в оселю Матіків завітали заступник Іршавського міського голови Іван Васильцюн та начальник Іршавської ЕД Берегівського МУВГ Василь Турянин.
− Старожили Осою дотепер добре відгукуються про вас, Дмитре Юрійовичу, − каже Іван Петрович. − Вони пригадують, що ви не цуралися взяти в руки косу, заготовляти на грунках сіно, допомагали батькам працювати на землі. Попри все, ви багато часу приділяли навчанню в школі – спочатку в Осійській, потім – Ільницькій середній. Потяг до знань привів вас у Краматорський індустріальний інститут, де ви набули спеціальність інженера. Повернувшись додому, пішли працювати на дослідний завод, де доручали вам різні відповідальні завдання, з якими ви успішно справлялися. На заводі ви пройшли справжні випробування − від майстра, інженера-енергетика – до головного механіка підприємства. І завжди з великою відповідальністю ставилися до технологічного обладнання підприємства, дбали про удосконалення виробничих процесів. Добре зарекомендували себе і на абразивному заводі, де певний час працювали заступником директора. У 1989 році ільничани обрали вас директором Ільницького дослідного заводу механічного зварювального устаткування. У непростих економічних умовах зуміли зберегти колектив, виконували складні технічні завдання.
Будучи директором, Дмитро Юрійович робив багато корисних справ для села, допомагав інвалідам, пенсіонерам, ветеранам і одиноким. Завжди у всьому проявляв людяність, серцем відчував біль і страждання інших. Не одна сотня людей вдячна йому за це. Дмитро Юрійович насамперед допомагав тому, хто цього потребував. Саме завдяки своїм подвижницьким справа він заслужив повагу серед жителів Ільниці та навколишніх сіл.
Разом із прекрасною і чарівною дружиною Марією Федорівною, яка, до речі, теж працювала на заводі, вони виховали і виростили трьох дітей, уже мають 6 онуків, які часто навідуються у їх оселю. Вони із великою повагою ставляться до свого дідуся, часто разом із ним переглядають сімейний архів, де на багатьох світлинах відомі особистості не лише в Україні, а й далеко за її межами. На одному із фото Дмитро Матіко разом із Борисом Патоном, українським науковцем у галузі зварювальних процесів металургії і технологій металів, доктором технічних наук, президентом НАН України, колишнім директором інституту електрозварювання імені Є.Патона.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар