Версія для друку Версія для друку

Мистецтво в житті Василя Білея

Скажу відверто: скульптор Василь Білей із Сухої більше знаний у Києві, ніж на малій батьківщині − в с.Сухій на Іршавщині. Він уже встиг заявити про себе багатьма талановитими роботами, які вже стали знаковими. Зокрема, він автор меморіальної дошки Василю Макуху – першому українцю, який вчинив акт самоспалення на знак протесту проти влади СРСР в Україні, а також окупації Чехословаччини, яку встановлено на Хрещатику. На її відкритті були син Василя Макухи − Володимир, син українського дисидента Олекси Гірника − Євген та Надзвичайний і Повноважний Посол Чеської Республіки Радек Матула. Про цю знакову подію сповістили тоді всі засоби масової інформації.
− Я неспроста взявся за виготовлення меморіальної дошки, − розповідає Василь Білей. – Було оголошено конкурс, в якому пробували свої сили, уміння, знання і талант вже імениті митці. Фортуна усміхнулася саме мені, за що я щиро вдячний долі. Перед тим, як розпочати цю важливу і потрібну справу, я добре вивчив біографію майбутнього героя. Найперше, мені імпонувало те, що Василь Макуха на весь світ відома особистість. Він учасник українського опору руху в СРСР, воїн УПА. 1946 року потрапив у полон, військовим трибуналом був засуджений до десяти років каторжних робіт із обмеженням у правах на п’ять років.
А сталося це так. Василь Макуха 5 листопада 1968 року на Хрещатику у під’їзді будинку №27 облився бензином і підпалив себе. Він біг вулицею і вигукував: «Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!», «Геть з окупованої Чехословаччини!». За два місяці після спалення Василя Макуха чеський студент Ян Палах вчинив такий же акт протесту проти окупації своєї країни на Вацлавській площі у Празі. Впродовж наступних трьох місяців його приклад наслідували ще понад два десятки осіб.
Василь Білей у виготовлення меморіальної дошки вклав серце і душу, ніби сам пережив цю трагедію із своїм героєм. Василь Макуха став для нього символом невідступності, відваги, духовної і моральної переваги та надії.
Особисто я зустрівся із Василем Білеєм у Климовиці на відзначенні 130-ти річчя із дня народження основоположника Закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі. Познайомив нас художник Михайло Дочинець із Кушниці. У розмові із Василем Васильовичем я дізнався, що він приїхав на святкування не випадково: хотів на власні очі побачити пам’ятник Адальберту Ерделі, який виготовив його друг Адріан Балог з Ужгорода.
− Із Адріаном Степановичем знаюся давно, − розповів В.Білей. − Це відомий український скульптор, напрочуд здібна, талановита, працьовита людина, яка внесла вагомий вклад у розвиток мистецтва України, створила ряд оригінальних творів, які вже увійшли у золотий фонд України, стали надбанням українського народу. На даний час він працює завідувачем кафедрою скульптури у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, член Національної спілки художників України.
Василь Васильович сказав, що він спеціально приїхав із столиці України у гірську Климовицю, щоб на власні очі побачити пам’ятник Адальберту Ерделі, створений Адріаном Балогом. Справа в тому, що у 2012 році В.Білей став лауреатом обласної премії у галузі образотворчого мистецтва та декоративно-прикладного мистецтва імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі за меморіальну дошку засновникам закарпатської школи живопису.
Позитив, на думку В.Білея, був і в тому, що він вперше побував у тих місцях, де минало дитинство Адальберта Ерделі. Водночас тої прекрасної весняної днини тут познайомився і мав можливість поспілкуватися із головою обласної організації Національної спілки художників України Борисом Кузьмою, живописцем, архітектором, заслуженим художником України Тарасом Усиком, педагогом Закарпатської академії мистецтв Юрієм Шелевицьким та директором Закарпатського обласного музею імені Йосипа Бокшая Франциском Ерфаном. Усе це надовго закарбується у його пам’яті. Адже ця земля народила такого талановитого митця, який підкорив своїм неперевершеним талантом Париж, Венецію, Флоренцію, Мілан, Рим, Варшаву і Братиславу. Свого часу повернувшись у рідний край, А.Ерделі разом із Йосипом Бокшаєм створили Товариство діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі. До нього ввійшли талановиті митці краю. Головою Товариства став А.Ерделі.
Василь Білей постійно у творчому пошуку. Так, парк «Перемога» у столиці України був відкритий у 1965 році на честь Перемоги у Другій світовій війні. Він знаходиться поруч зі станцією метро Дарниця в Дніпровському районі м.Києва. На території парку є багато скульптур пов’язаних із війною. Тут у 2013 році встановили скульптуру, присвячену захисникам кордонів Вітчизни, автором якої є Василь Білей та його друг скульптор Іван Мельничук.
У розмові, яка відбулася із Василем Васильовичем вже у редакції газети «Нове життя», дізнався, що він народився у багатодітній родині. Мати, Ганна Дмитрівна, теж творча особистість – вже десятки літ займається народною вишивкою і ткацтвом. Син закінчив Ужгородський коледж мистецтва імені Адальберта Ерделі, згодом подав документи в Українську столичну академію мистецтв і архітектури. Після закінчення вузу залишився жити і працювати в Києві.
Будучи недавно в місті над Іршавкою, В. Білей виявив бажання відвідати Свято-Іллінську церкву. Священник православного храму, протоієрей о.Михаїл Юрина охоче погодився на зустріч. Василь Білей просто був вражений від побаченого. Розписи храму йому припали до душі. У нього залишилися хороші враження, які він виклав на папері акварельними фарбами (на фото).
…Тепер скульптор Василь Білей у Києві. Він багато працює. Про його наступну зустріч ми обов’язково напишемо в газеті.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар