Версія для друку Версія для друку

Передова з колишнього передового

Дивлюся на натруджені руки цієї вже немолодої жінки і думаю собі: скількох ці руки напоїли молоком, нагодували вирощеною картоплею, дали вдосталь посмакувати гронами сонячного винограду, спілих яблук. А зараз уже замало сил, ентузіазму і рухливості.
Шістнадцятирічною дівчиною (наймолодшою із сімох братів та сестер) Г.Ю.Чепак (Бердар) з Білок пішла доїти корів у місцевий колгосп «За нове життя».
В колгоспі було п’ять груп великої рогатої худоби, у кожній – по 20 корів. Молода, енергійна Ганночка від зорі до зорі, не покладаючи рук годувала, поїла, доїла, чистила з-під худоби. До того ж її назначили старшою серед доярок і клопотів побільшало.
Додому не ходила,бо проживала досить далеко. Спала з дівчатами у колгоспному гуртожитку. Не раз, допоки подруги прокинуться, вона і вогонь розпалить, і їсти всім наварить. Поснідавши, щоразу поспішала до любимих корівок. Кожну попестила, ласкаві слова сказала. Разом із Ганною тут працювали односельчанка Магдалина Бажів, Ганна Васильцюн з Осою, Ганна Гойда з Імстичова та інші. Усі вони дружили між собою, допомагали одна одній.
Спочатку важко було дівчатам. Від доїння руки опухали, потім потроху звикли. Та ще й на вишивку час знаходили. А коли зійдуться в колгоспний хор поспівати, велике задоволення мали, втоми не відчували. Їх запрошували на концерт в село, в райцентр, неодноразово виступали також в місті над Ужем. І всюди мали успіх.
Чотири роки Ганна доїла корів. Потім її перевели обліковцем, бо дуже добре зналася в математиці. Молоко відправляли на молокозавод, в лікарні, школи і дитячі садочки. Воно завжди було високої якості.
А от уже в далекому 1963 році Ганна вийшла заміж і перейшла жити в Осій. І вже відразу записалася в колгосп у ланку Олени Звонар тодішнього колгоспу «Перше травня». Їі одразу всі полюбили, бо працювала чесно, старанно, на совість.
Коли О.Звонар вийшла на заслужений відпочинок, члени колективу вмовили Ганну Юріївну очолити ланку, бо вже звикли працювати разом, не уявляли себе без неї.
− Це робота не з легких , − уже тепер згадує вона. − Тут потрібно бути і організатором, і добре розумітися в агротехніці вирощування сільськогосподарських культур. Як то звикли говорити: посієш вчасно – вродить рясно. Крім того, слід внести під майбутній урожай достатню кількість органічних і мінеральних добрив, посіяти високоякісним насінням, на належному рівні провести обробіток рослин. Лише тоді прийде успіх.
То були часи, коли жито і пшеницю косили вручну, в’язали, складали в снопи. Довгий час залишався трудомістким і обробіток картоплі і кормового буряка. Не менше клопоту мали із виноградниками. Шпалери доставляли в поле на возах, вручну закопували в землю, натягували дріт. Весною виноград обрізали, обкопували мотиками кущі. І, слава Богу, урожай, радував!
Г.Ю.Чепак народила і вивела в люди чотирьох дочок, бо чоловік рано помер. Це Ганночка, Марійка, Оленька і Надійка. Нелегко, звісно, було, але вона витримала усі випробування долі. По воду з відрами ходила далеченько, не раз було, донесе ось-ось, а тут посковзнеться і вода виллється, тож знову доводилося повертатися назад.
Діти, звісно, допомагали. А ще в ліс по хмиз ходили, аби було чим нашвидкуруч зварити. Та ще й світла не було в них. Тож багато довелося перетерпіти.
Тепер дочки Ганни Юріївни вже мають свої сім’ї, подарували їй внуків. Часто навідуються до старенької в гості, допомагають.
Ганна Юріївна багато молиться за себе, за рідних і близьких, за мир в Україні. За те, щоб був хліб на столі і до хліба.
Ще й дотепер вишиває. А раніше пряла і ткала доріжки та рушнички, з яких ще й зараз має хосен.
Колишня передова доярка і ланкова за свою старанну, самовіддану працю побувала в передових сільськогосподарських артілях Чехії, обмінювалася передовим досвідом. Має чимало похвальних грамот за успіхи в роботі. Не раз нагороджувалась цінними подарунками.
Наразі Ганна Юріївна має п’ятьох онуків та трьох правнуків. Вони хороші, чуйні, людяні. Часто навідуються до неї, допомагають по господарству.
У розмові жінка згадала про хор, у якому свого часу співала. Згадала й слова пісні, яку разом із подругами співала.
Я доярочка сама,
Звуть мене Ганнуся,
У мене чорних бров нема,
Та я не журюся…
Просльозила жінка… Згадала про своє життя. Хоча і важке, каже вона, але весело було. Тож хай Господь дарує їй ще багато літ прожити на цій прекрасній і радісній землі.

Ганна ЛЯШКО,
с. Осій

Ваш отзыв

Ваш коментар