- Нове життя - https://nz-ir.com -

ЦВІТ ПАПОРОТІ, ЗАХОВАНИЙ У ПОЕЗІЇ…

Днями у видавництві «Карпатська вежа» побачила світ збірка поезій щирої та філігранно чуттєвої письменниці з Осою Марії Звонар. Книжка має цікаву назву «Цвіт папороті» і, вочевидь, ховає в собі певну магічність. Як ми знаємо з повір’їв, квітку папороті вдається знайти лише в купальську ніч. Проводячи аналогію, можна сказати, що авторка наче натякає, що в цій збірці віршів кожна поезія виплекана душею, від неї війне на читача емоційним шармом, якого, можливо, більше ніде не знайти. І, звісно, цвіт папороті – це ще поєднання народних традицій із мальовничим краєм, в якому народилася поетеса, його незабутньою красою.
В книжці вміщено до 60 поезій, які творилися в різний період. Їх тематика виграє широкою палітрою. В цих ліричних замальовках буяють різні пори року. Знаходять свій відгук молитви авторки і прохання до Бога. В кожнім клаптику поетичного слова болить материнська душа. Тут лунають дитячі заклики до Миколая. Щось зворушливе шепочуть гори, між якими біжать гомінкі потічки…
Марія Дмитрівна почала творити ще зі шкільної парти. Та вона не зразу наважилася поділитися з кимось сокровенним. Їй чомусь здавалося, що, можливо, з неї кепкуватимуть. Тим паче, що на той час в селі уже були відомі поети Федір Потушняк та Іван Петровцій. На них рівнявся літературний бомонд Закарпаття.
На долю поетеси випали різні випробування. Найперше доводилося багато працювати. Чималий шмат часу трудилася на Іршавській бавовняно-ткацькій фабриці. Довелося побувати на заробітках і в східних областях України. Певний час працювала в швейному цеху ільницького господарства «Перше травня». А між тим, звісно, треба було приділяти увагу сім’ї. Вона – чудова мама сина Василя та доньки Світлани. Гордиться здобутками п’ятьох онуків, які доволі часто є першими читачами її віршів. Незважаючи на різні труднощі, у її серці не переставав пломеніти вогник любові до римованого слова. І неодноразово живила його підтримка з боку відомого земляка Івана Петровція, котрий, до речі, і написав передмову до першої книжки поетеси «Гірський потічок».
В той час не було інтернету та пов’язаних з ним технологій. Хто хотів зайнятись самоосвітою, навідувався у бібліотеку. А в цьому храмі науки і просвітництва були стоси книжок, ні з чим не порівнюваний приємний запах паперу і фарби та безліч науково-популярних та художніх текстів. Марія Дмитрівна просто викроювала час із своїх нелегких буднів, щоб відвідати бібліотеку і насолодитися черговим ковтком художнього повітря, в якому витали рядки знаних письменників краю та України.
Хто хоч раз побував в Осої, не міг не помітити чудових краєвидів, не міг не відчути чаклунства природи. Звісно, все це породжує творчий неспокій, надихає римувати…
Недарма лауреат багатьох всеукраїнських та обласних літературних премій Василь Шкіря у передмові до книжки «Цвіт папороті» про авторку пише: «…Навколишній світ завжди вабив її своєю неповторною красою, викликав неабиякий інтерес до всього, що оточувало. Гарної весняної днини любила піти у ліс, милуватися навколишньою природою, подихати свіжим повітрям…»
До прикладу, вірш «Природа не розуміє мого слівця»:
Світ такий прекрасний, життя, мов сон,
Що сниться в ранковій зорі,
Земле рідна, я з твоїх долонь
Хочу напитися безмежної любові.
Все навкруги обдаровано красою –
Гаї, ліси і поля,
Навіть я розмовляти хочу з тобою,
Але природа не розуміє мого слівця,
Вітер листя колихати здатний,
Всі дерева візьме у полон,
А світ такий прекрасний –
Життя на нім – тільки солодкий сон.
Цей вірш схожий на сповідь. Видається, що поетеса виливає душу гаям, лісам і полям. Це дуже сентиментальний монолог. Ніхто не сподівається на відповідь людською мовою, адже в природи свої внутрішні сигнали, свій втаємничений стержень. Схоже, що вони відомі авторці, адже вона захоплюється довколишньою природою і налаштована оптимістично. Висновки про це ми можемо зробити хоча б з останніх двох рядків. У цьому вірші, як бачимо, чимало епітетів та метафор.
Варто відзначити, що у збірці є кілька поезій, які присвячені мамі. Один вірш так і називається «Матері».
Місяць проміння сипле навкруги,
Так прозоро світиться далина,
Матусю, як в юності мене обійми,
Бо твоя найрідніша рука.
Хатинка виглядає в обіймах вишень,
Будуть до неї пташки прилітати,
Навіть і земля на повні груди дише,
Коли ще ходить біля неї рідна мати.
В ці кілька віршованих рядків вкладена сутність материнської любові, адже її обійми найщиріші та найрідніші. І якось на душі завжди радісно, коли вона поруч. І судячи з того, що мамі присвячено не один вірш, розуміється, що авторка цими почуттями дуже переймається.
Вірші читаються легко, на одному диханні. Кожен, хто спокуситься на прочитання збірки, отримає добру порцію вишуканого слова і, можливо, віднайде в поезії свій цвіт папороті.

Іван КОПОЛОВЕЦЬ.