Версія для друку Версія для друку

«Людина буде підніматись…»

SONY DSC

Це вже навіть і не колорит Приборжавського і не мем, що ближче молодим сучасникам – це вже більше його ознака, яка неодмінною залишається, будемо сподіватися, назавжди.
Передісторія цієї знакової події доволі давня і не завжди мала гладкі уторовані шляхи. Споконвічна наша християнська традиція встановлювати біля садиб, криниць, на роздоріжжях, при в’їздах-виїздах із населених пунктів пунктирно була перервана шістдесят років тому, але не викорінена і не забута, а в роки незалежності, навпаки, отримала надзвичайно потужний імпульс. Тема як глибока, так і обширна у своїй неосяжності.

SONY DSC

Так уже сталося, що Приборжавське доволі потерпіло свого часу у цьому аспекті. Було фактично розпочато руйнацію старого храму, на тридцять років закрито Свято-Серафимівський православний жіночий монастир. Але християнські святині і традиції зберігалися: вдома у багатьох жителів, у городцях, біля розпуття, немовби на нейтральній території, але вони десятиліттями залишалися тими точками, які немовби стояли для того, щоб від них могли згодом відштовхнутися нові покоління жителів села, аби і собі матеріальним утвердженням продемонструвати прихильність прабатьківській православній вірі.

SONY DSC

Роки заборони немовби спровокували певного роду для багатьох селян компенсації привселюдного унаочнення збереження віри у когось у серці, у родині, у роду. Різні мотивації, різні матеріальні можливості, різні світобачення в кінцевому результаті породили весь можливий спектр архітектурно-художнього втілення одного із символів християнської віри – Хреста. Окрім того, несподівано громада Приборжавського побачила в цьому і певний наліт негативу: чи не забагато в цьому процесі кількісного, чи не підміняє в даному процесі кількість саму якість?
Архіпастирське благословення розвіяло для деяких наліт сумніву у сумлінні.
…Наврядчи, коли зароджувалася ідея встановити хрест на одній із найвищих довколишніх гір Приборжавського – Клубуку – автори задуму мали на меті звести його як свого роду ювілейний, сотий. Цілий ряд обставин змусив авторів ідеї поміняти задуману локацію. Але не саму ідею. Тридцять років відновлення діяльності монастиря, яке чомусь широка громадськість не те, що не помітила, але не відзначила.

SONY DSC

Проте цей рік означений у історії Приборжавського також знаковою подією. Здійснено масштабний проєкт декількох жителів: величний за втіленням, але одночасно як і будь-який прояв істинної віри – трохи відсторонений, такий, що не кидається в людські очі, але постійно залишається незримо присутнім.
Задуманий кілька років тому хрест звели цієї осені.
Урочище Ріні, яке не кожен із жителів села тепер знає, під горою Ділок вибране ля цього не випадково. Із цього місця відкривається найширша панорама Приборжавського та сусідніх Довгого, Лукова та Імстичова. І він доступний очам чи не з кожного сільського обійстя.

SONY DSC

Більш-менш було облаштовано гірську дорогу, що веде сюди із окраїни села. Під пам’ятник із наданих спонсорами та благодійниками матеріалів звели добротний фундамент. Через деякий час встановили і самий хрест. Облагородили біля нього площадку. А ще, віддаючи данину сучасності, встановили сонячну батарею, завдяки енергії якої хрест підсвічується і вночі.
Це все, так би мовити, речі хоча і суттєві, але, можливо, менш сутнісні у порівнянні із тим, які піднесені і урочисті почуття подія викликала під час освячення.
Православна громада села, очолювана настоятелем Свято-Покровського храму о. Олександром Ряшком запросила на освячення преосвященного владику митрополита Мукачівського і Ужгородського Феодора.
Напередодні випав дощ і чимало парафіян добиралися до святого місця пішки, а основна частина – на всюдиходах різних марок. Поміж прихожан інколи чулися стиха запитання, а як же владика добереться. Виявляється, організатори та спонсори цієї Богом благословенної акції продумали всі можливі варіанти.
Тим більш щирим і безпосереднім стали слова приємного здивування архієпископа про кількість бажаючих взяти участь у освяченні головного символу християнства, не дивлячись на подолання природних перешкод.
Митрополит Феодор чинно прийняв квіти від юних дівчат та відслужив урочисту літургію. У співслужінні із ним брали участь ………..
Провівши чин освячення владика звернувся із такими словами до громади:
«Їдучи сюди, ще до того коли отець Олександр брав благословіння побудувати, спорудити во славу Божу, як тут написано, цей святий хрест, уявляв собі, що це буде так, як ми ставимо, звичайно, на початку області з різних сторін, ну, на половину менші… Під’їхавши сьогодні, як ми домовилися з настоятелем о 11 годині біля храму, я питаю: «Ну, що далеко виїжджати? Побачив автомобіль, зрозумів, що десь не близько, і дорога буде далеко не асфальтованою. А як же люди доберуться?». Отець Олександр відповів, що на автомобілях. Коли ж побачив народ здалека, ще знизу, побачив цей хрест святий, настільки стало на душі тепло, радісно, із сльозами хотіли подякувати Богу за те, що отець Олександр, парафіяльна рада, представники влади, ви, дорогі браття і сестри, захотіли, щоби це кресне знамення і село Приборжавське, благословляло вас, вірних чад святої православної єдиної спасительної церкви, а також кожну людину, яка буде поклоняти цьому святому древу. Святиня – це є речовий образ того, через що ми отримуємо звістку благодаті Святого Духа, а хрест є головною святинею. От зараз стою, освящаємо хрест, думаю собі, наскільки це важливо: можливо, хтось із села, буде погода чи негода, підніметься сюди, таємно, щоб ніхто не знав і стане тут біля підніжжя хреста, який символізує ту голгофу, на якій розп’ято Христа Спасителя. І мовчки, тихенько в своєму серці перед Богом скаже те, що не зможе сказати нікому, свої скорботі, свої радості, свої прохання, свій біль, свою надію, що має у своїй безсмертній душі. Я переконаний, і хочу засвідчити, як ваш єпископ про те, що безсумнівно, Бог милосердний почує ту людину, хто би вона не була. І не тому, що хрест знаходиться на горі, ближче до неба, а тому, що цей путь на голгофу, ці думки, піднімаючись сюди чи на машині, чи пішки, будуть добрими. Людина буде підніматися з думками про покаяння, про молитву, про Хреста, і тоді людина отримує благословення Господнє тут, біля підніжжя святого хреста. І ця гора віднині свята, яка називається Ділок. Вона із сьогоднішнього дня стала святою, тому що хрест святий осяїває її, освячений благодаттю зі святого духа. Тому я хочу висловити щиру подяку вам, ваше високопреподобіє, дорогий отець Олександр, настоятель цього святого храму, парафіяльній раді, дякам, всім, хто долучився до створення цієї святині. Я говорив і хочу повторити вам, що дуже люблю село Приборжавське, дуже люблю. Імстичово тоже люблю, але Приборжавське більше. Коли священики кажуть: «А владика, ви лише за Приборжавське говорите». Це не тут я говорив, а в других селах, районах нашої єпархії, а я кажу: «Знаєте чому? Я не бачив більше такого дружнього народу села, яке залишилося повністю православним, а такого мало». Люди настільки люблять Бога, що постійно в селі оновлюється щось во славу Творця, во славу жителів, во славу Божу, як тут написано у підніжжя хреста. І друге, чому я люблю Приборжавське – архієрея дуже важко чимось здивувати, бо в послушаніє своєму дуже часто буваю за кордоном, на інших континентах, у других єпархіях, регіонах, Приборжавське завжди чимось дивує. Так от, ви здивували сьогодні таким хрестом. Не бачив я ще у області такого. Як приємно, що в моєму любимому Приборжавському знову здивували архієрея, по-доброму створивши цю святиню, яку ви подарували Богу, його святій церкві, а також народу божому.
Пройдуть століття, ми переконані в тому, що не буде більше такої влади, надіємось так, як та безбожна комуністична влада, що палила хрести, знищувала наші святині, ми віримо, що хрест цей буде стояти вічно і ваші діти, онуки, правнуки, пра-правнуки, дай Бог, щоб ви дожили до два або три рази слова «пра», і могли прославити Бога тут, на цьому святому місці. Нехай Господь, який зображений тут, буде до нас грішним і допоможе нам у цих питаннях, у боротьбі за наші душі, щоб був милостивим до нас і дарував нам прощення гріхів і найголовніше, щоб ми завжди залишалися вірними чадами святої православної церкви. Для всіх зійшов Господь, для всіх він воплотився, щоби спасти люд свій весь.».
Опісля владика вручив грамоти тим, хто найбільше доклав сил і засобів до зведення цієї святині.
Цей Хрест не тільки найбільший на нашій території, але й за рахунком він сотий у Приборжавському.
Такий чудовий подарунок Приборжавська православна громада отримала до свого престольного свята – Покрова Пресвятої Богородиці.

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар