Версія для друку Версія для друку

«Новинка» у житті Василя Ловски відіграла важливу роль

Перший фотоапарат батьки купили Василеві ще у четвертому класі. Це була надзвичайно приємна і радісна подія у його житті. Він спочатку знімав усе, що потрапило на очі, а потім, з часом, почав більш бережливо ставитися до світлин. Найкращі фотоетюди надсилав до газет і журналів. І в одному із номерів «Нового життя» (а було це далекого 1971 року) фотографія з’явилася на сторінках «новинки». Радості хлопця не було меж. А тодішній редактор районного видання Василь Звонар запросив його в редакцію і запропонував йому співпрацювати з газетою.
− Василь Юрійович, насамперед, похвалив мої роботи, потім казав, щоб я фотографував не лише мальовничі куточки Ільниці, а й шахтарів, трактористів, водіїв автомашин, швачок, кращих людей села, ветеранів праці, медиків, вчителів, школярів, працівників культури… Пропозиція редактора мені припала до душі.
А потім була поїздка кращих учнів – старшокласників у Ленінград (тепер Санкт-Петербург). Там я зробив десятки знімків, які були надруковані в районці.
Батьки раділи за успіхи хлопця і всіляко заохочували повсякчас підтримували невгамовного сина. Вони не шкодували гроші для того, щоб він професійно займався улюбленою справою. Так вони подарували йому фотоапарати «Смена-6», «Зорький», «ФЕД», «Зенит», «Київ», які зберігаються у сімейному архіві дотепер.
− То зараз усі фотографами стали – натиснув кнопку цифрового апарату – і все, − усміхається Василь Васильович. − А тоді треба було мати відповідні знання і практичні навики. Зокрема, фотограф мав знати правильно встановити на фотоапараті діафрагму, різкість, при виготовленні знімка повинен був знати, як користуватися фіксажем, проявником, збільшувачем. Сам процес проявлення плівки проходив при червоному світлі, щоб, бува, не дай Бог, не засвітити її, бо тоді вся робота піде намарно. Важливе значення мала і промивка плівки, потім − просушка, глянцювання. Фотограф повинен був мати фотолабораторію. А то коштувало немалі гроші. До речі, у районній новинці він надрукував понад сотні фотографій, які й тепер можна подивитися у пожовклих від часу підшивках.
Уже після армії Василь Ловска придбав першу кінокамеру.
Явище мистецтва, як і кожне суспільне явище, життєздатне лише тоді, коли воно, подібно до дерева, корінням заглиблюється в минуле, а гіллям і листям тягнеться до майбутнього. Таке філософсько-мистецьке кредо сповідує художник з Ільниці Василь Ловска.
Читачі «Нового життя» уже протягом майже чотирьох десятиліть мають можливість дивитись його прекрасні графічні ілюстрації і портрети на сторінках районної газети, під якими був короткий підпис: Василь Ловска.
Нерідко він виступає на сторінках газети і як автор цікавих розповідей, новел, нарисів про людину, зображену на портреті. Від Василевих слів, як і від його мистецьких робіт, віє теплотою, людяністю, щирістю. Це й допомагає глибше зрозуміти характер людини, зазирнути в глибину її душі, зробити розповідь про неї правдивою.
− Щира правда в малярстві, як і в будь-якому мистецтві слова зокрема,− найвище прагнення, зізнається Василь Ловска. − Але шлях до оволодіння художньою правдою важкий і тернистий. Це, насамперед, великий труд душі, розуму і серця, який для багатьох залишається непомітним.
Василь Ловска народився в Ільниці в робітничій родині. Після закінчення середньої школи пішов працювати на завод фрезерувальником, хоча мрія стати художником ніколи не покидала його. Тому, коли звільнився з армійських лав, влаштувався художником-оформлювачем на Закарпатському заводі мастильного обладнання. Підприємство якраз тоді ставало на ноги, отже, роботи вистачало. За кілька років підприємство стало переможцем усіх конкурсів з культури виробництва.
Та це, так би мовити, одна сторона медалі. Друга, не менш важлива, полягає в тому, що він перебуває в постійних пошуках, насамперед, як пейзажист та портретист. Каталог його робіт сягнув за сотню. Виставлялися вони на багатьох виставках різних рівнів. Графічні роботи друкувалися в районних, обласних, всеукраїнських та зарубіжних видавництвах. Вийшли друком книжки, художньо-оформлені Василем Ловскою: І. Петровцій «Діалектарій, або ж мила книжечка русинської бесіди у віршах», «Золоте яблуко – казки лужицьких сербів» у перекладі Д.Меденці, «Поради й обереги від дідуся Реги», «Спортивна Іршавщина» Андрія Савка… Усього понад двадцять книжок.
Милує око ціла галерея портретних образів, виконаних художником упродовж десятка років: «Портрет А.Ерделі»(до речі, він знаходиться в редакції газети «Нове життя» вже впродовж тридцяти років), «Федір Потушняк», «Василь Феннич», «Іван Петровцій», «Портрет батька», «Портрет дружини Василини», а також портрети письменника Андрія Дуринди, фольклориста Івана Хланти. Саме в емоційному смисловому забарвленні образу, а не тільки в зовнішніх прикметах проявляються відчуття характеру людини. Василь живе разом із своїми героями, глибоко відчуває їх радощі і болі. Вміє прощати маленькі людські слабкості і не терпить фальші.
На полотнах художника знаходимо філософське осмислення взаємозв’язку людини і природи, історії й сучасного буття. Серія пейзажів «Старі дерева», «Вікова пара» (картина знаходиться в редакції газети «Нове життя»), «Провесінь», «Шахта «Ільницька», «Синевирський перевал», «Боржавський узвір» – відображення вічної закоханості митця у красу рідного краю, поетичної зворушливості невибагливих житейських повсякденностей.
Пощастило Василеві на хороших вчителів. Основу мистецької грамоти одержав на живописно-мистецькому факультеті (студія Є.П.Мініна) Народного університету мистецтв ім. Н.Крупської у Москві. На творчих семінарах та пленерах доля звела його з такими визначними представниками закарпатської школи живопису як народні художники України: А.Коцка, А.Кашшай, В.Микита, Е.Контратович, В.Скакандій, Ю.Герц, Гаврило Глюк, Андрій Бокотей, Марія Примаченко. Багато творчих задумів вдосконалювалося під впливом приятельського спілкування з членами Спілки художників України Василем Бердарем, Іваном Дубішем, Андрієм Синетарем, Петром Фелдеші.
Майже немає такого району на Закарпатті, куди б не приводив його професійний інтерес до природи, архітектури, етносу. Його знакова робота «Смерековий камінь» побувала на багатьох виставках не тільки Закарпаття, України, а й за кордоном.
Художник не може замкнутися в собі. Талант, даний йому Богом, мусить сповна розкритися, щоб приносити людям хвилини душевного піднесення, виражати їхні звичаї, вдачу, естетично вдосконалювати й виховувати людину суспільства.
Василь Ловска – член Національної спілки журналістів України, член Спілки фотохудожників Закарпаття, та член Міжнародної асоціації фотохудожників.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар