Версія для друку Версія для друку

НАВІТЬ У 75 – «НОВЕ ЖИТТЯ»!!!

За нашими плечима історія, щоденно писана десятками журналістів впродовж більше ніж 27 тисяч днів із дня виходу першого номера «Нового життя».
Реформи, реорганізації, різкі історичні повороти колективу редакції торкалися так само як і всіх наших земляків. Інколи вони по-справжньому приносили позитивні зміни у життя району, деколи вдаряли й боляче, в тому числі, по колективу та його журналістах, а бувало й так, що, з великої бурі — малий дощ. Для редакції невдивовижу виходити, коли з адміністративної мапи зникає рідний район. Рівно півстоліття тому – пройдений етап!
На жаль, життя вчить, що нічому не вчить.
Про те, хто як і чий досвід та яким чином переймає, ми вже писали.
Про позитивний писатимемо й далі. Про негативний – так само.
Але повірте, з більшою охотою і задоволенням віддаватимемо перевагу першому. І коли влада заслужить на це, ми охоче відкриємо наші шпальти, навіть, якщо нас звинуватять у прихильності до неї. В цьому і є справжня журналістика: на біле говорити – біле і, навпаки. Подобається це кому-небудь, чи ні.
Ті журналісти, які працювали за радянсько-компартійної системи, чого гріха таїти, належали до привілейованого прошарку суспільства. Але й діставалося їм від «роботодавців» та ще й як.
Вічна цензура, і навіть внутрішня у кожного із редакторів і творчих працівників, не давали повнокровно розкритися талантам газетярів, батогом звільнень заганяли їх у прокрустове ложе партійних догм і літературних опусів генсеків та недолугих, а інколи навіть шкідливих постанов ЦК.
За все це платили нервами і домашніми зривами, зміщеннями з посад і навіть звільненнями.
Тепер це робиться зовсім по-іншому: більш витончено і більш цинічно. Твердять нібито паперові видання повинні вмерти. Чомусь у Європі, куди ми начебто рухаємося семимильними кроками, вони не вмирають. Чи, може, ми по-різному бачимо Європу? Хто в Куршавелі, а хто в італійській провінції, доглядаючи старих і немічних.
Не будемо про сумне.
Вже коли писалися ці рядки, редакційні двері відчинила Наталія Юріївна Бабинець, чиє все життя присвячено сім’ї, родині і нашому виданню. 

Усе задля районки 

На календарі – 10 жовтня. Щорік кожен, хто пов’язав своє свідоме життя із районкою, трудився у редакційних стінах чи дописував до неї, ділився наболілим і актуальним із читацьким загалом, із хвилюючим відчуттям зізнається: нині іменний день у «Нового життя».
Нашому виданню цієї осінньої днини вже виповнюється 75 із часу виходу у світ першого накладного випуску. Посудім: для історії − це коротка мить, для колег-журналістів, які за віком майже стали у рівень – тільки літопис зрілості та загартування гостроти журналістського пера.
У плині часу з’єднуються роки до років і додаються десятиліття. Усім нам довелося пережити різне, загартуватися у випробуваннях, протистояти викликам. Політологи в унісон з соціологами стверджують одну думки, мовляв, такі особливості нашого сьогодення, прописані українським менталітетом.
Журналістика районного масштабу (а це вже прописана істина і пріоритети професії), на роду написано бути у вирі подій, сприймати реалії буденності, знаходити в них раціональне зерно, аналізувати виклики часу з усіма похідними, балансувати і пропускати через своє серце, а вже потім, на завершальному етапі – віддати своє вистраждане дітище до друку, займати читача своїм написаним.
Колектив «Нового життя» (при нагоді вдумайтесь у саму назву, хоч було багато бажаючих її змінити на зразок «вісники», «тижневика») – тандем досвідчених журналістів-професіоналів, молодих колег. Їм вдається у сірій буденності й одноманітності, як стверджують циніки, відшуковувати родзинки в суспільному, культурному та побутовому житті іршавчан. Часом диву даєшся, якими темами, баченнями і цікавими поглядами наповненні публікації колег, дописи читачів.
І це всім прийнятно і зрозуміло, бо серед поціновувачів друкованого слова солідні за віком люди різних професій та сучасна молодь. Для духовного життя, окрім хліба і видовищ, їм потрібне слово, відверта думка, що викликає на роздуми.
Хто знайомий із редакційною «кухнею» той прекрасно знає, який ненормований час, скільки сил та енергії йде для того, щоб світ побачив черговий номер «Нового життя». Однозначно: непрості, дуже непрості газетні дні редакційного колективу. Кожен вносить свою левову частку у спільну справу. Газета – колективна думка і колективна відповідальність. Кожен випуск щотижневого районного видання – творчий доробок журналістів та авторів. Але це тільки один бік медалі.
У тіні залишається від загального споглядання вагома частка, яку іменують технічним забезпеченням випуску газети. За ширмою залишаються діалоги, численні зустрічі із засновниками, видавцями, спонсорами і благодійниками, від яких залежить нормальне функціонування редакції, а часом, і випуск газети. До честі, колегам вдається протистояти підводним рифам і знаходити компромісне вирішення неочікувано назрілих проблем.
Різноманіттям видань сповнений інформаційний український простір. Свіжі новини із радіо-, телепередач, аналітика і тематичні огляди – у тижневиках. Але вагоме місце займають і будуть займати районки. Чому? Хтось хоче почути мою думку: вона найближче до читача. І віддаль нам усім відома.
Це відстань простягнутої руки до серця читача. А мої колеги як співається, у добре знаній пісні у журналістських колах, задля кількох газетних рядків готові…
Зі святом!

Наталія БАБИНЕЦЬ. 

Почитайте, як позитивно вписується у ці святкові для нас із Вами,читачу, наступні рядки, написані нею, як і колись простою авторучкою.
Сьогодні колектив незалежного видання «Нове життя» щиросердечно від душі вітає своїх ветеранів: Михайла Івановича ЦІЦАКА, Наталію Юріївну БАБИНЕЦЬ, Тетяну Петрівну ПАЛІНЧАК, Івана Степановича ГУДЗОВАТОГО, Петра Михайловича КОСТЯНИНЦЯ, Василя Михайловича ГРЕБУ, Ольгу Лайзерівну ФРІДМАН, Магдалину Степанівну РАДИК, Оксану Миколаївну ПОМАЗАН, Ганну Андріївну Гуленко, Володимира Івановича БІЛАКА, Івана КОПОЛОВЦЯ, Василя КУЗАНА,Вікторію ХИМИНИШИНЕЦЬ, Іванну Шкіря.
Поряд із нами на не менш відповідальній ділянці трудилися наші колеги і друзі поліграфісти районної друкарні: Степан Зем’янський, Олександра Молнар, Марія Воробканич, Катерина Беца, Любов Фельцан, Ірина Цугорко, Микола Бровді, Ганна Кудрей. Їм також наші шанування.
І, звичайно, Вам, шановні наші читачі, належать наші таланти труд і наснага, любов і повага.

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар