Версія для друку Версія для друку

Літстудія «Промінь» дала крила багатьом юним талантам

Перегортаючи пожовклі підшивки часопису, знаходиш чимало імен, які з часом стали знаковими в історії красного письменства і журналістики не тільки Срібної Землі, а й України. А окремі з них набули світового значення.
На сторінках «Нового життя» випробував своє перо і хлопець із гірського села Суха Дмитро Кремінь, якому судилося стати лауреатом Шевченківської премії. Поетичні рядки тринадцятирічного юнака охоче друкувала районка.
Зеленіють полонини
На просторах Верховини
І сади цвітуть;
Труд наш мирний, прославляйся,
Перед нами відкривайся,
Мирна, світла путь.
Газета надавала свої шпальти також публікаціям Д.Креміня про життя-буття верховинців. Ось як він образно і майстерно написав про свої дитячі пригоди. «Ми разом купалися в річці. Та мені – нічого, а товаришеві було гірше. Спітнілий, він відразу кинувся у воду. А вона в наших гірських потічках ох і холодна! Вискочив і аж трясеться, немов пропасниця його б’є. Пішов додому, а другого дня чую − захворів. Покликали нашу фельдшерку, Ганну Іллівну Добоні. Казали потім: дві доби не відходила від ліжка хворого, і таки поставила хлопця на ноги. Дуже шанують Ганну Іванівну у Сухій. Така вона хороша і чуйна». Обдарований юнак після закінчення Сухівської загальноосвітньої школи вступив на українське відділення філологічного факультету Ужгородського державного університету. Викладав українську мову і літературу в середній школі, згодом у Миколаївському педінституті, а згодом – працював кореспондентом багатьох видань. Друкувався в обласних та республіканських газетах, журналах «Дніпро», «Ранок», «Україна», «Дукля», «Київ», колективних збірниках «Віщий вогонь», «Суцвіття» та альманасі «Вітрила». Тривалий час був очільником обласної літстудії «Джерела». Він − автор книг «Травнева арка», «Південне сяйво», «Танок вогню», «Бурштиновий журавель», «Шлях по зорях» та ін.
Тривалий час керівником літстудії був заступник редактора газети, письменник і журналіст Василь Греба. Він дуже обережно ставився до юних талантів, ростив їх як молоду паросль і оберігав як зіницю ока, бо до того й сам пройшов сувору школу життя. Допоки потрапив в іршавську новинку, закінчив Свалявське профтехучилище, служив у армії, працював слюсарем-електромонтером на будовах Донбасу, де тепер іде війна. Але потяг до пера взяв своє – згодом подав документи на факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Перші прозові твори – новели та оповідання –були надруковані в обласній та республіканській пресі, колективному збірнику «Калинові корали».
Разом із Василем Гребою у газеті «Нове життя» працював і дитячий поет Степан Жупанин, який згодом став лауреатом Всеукраїнської літературної премії імені Лесі Українки. Тепер його твори вивчають у школі. Окремими виданнями вийшли книги для дітей «Сестрички-смерічки», «Гірська стежинка», «Світле озерце», «Ватра», «Смерековий край», «Лісовий світанок», «Світлячок та бджілка», «На високій полонині» та «Сто загадок».
Перші свої поетичні рядки Степан Жупанин друкував на сторінках районки. Ось один з них – «Едельвейс-квітка щастя».
Сплять ще очі барвінкові,
Маків пелюстки вуста.
Над Карпатами зірниця
Світить ясно – золота.
Рано в гори йду по квіти –
Едельвейси чарівні.
Принесу дівчині милій,
Покладу їх на вікні.
Едельвейси – квіти щастя,
вірності в коханні.
Вас на скелі,
На Говерлі
Знайду на світанні.
У газеті у ті роки друкувалася і Юлія Зейкан із Білок, яка після закінчення школи навчалася на філологічному факультеті Ужгородського державного університету. Вона довгий час вчителювала, працювала у провідній газеті краю – «Закарпатській правді». До читача вона прийшла із книгою «Доброго ранку, люди!». Потім побачила світ її друга збірка «Синє полум’я ранку». У газетах і журналах вона опублікувала багато нарисів, репортажів, критичних та публіцистичних статей, рецензій.
Найбільш продуктивним серед членів літстудії «Промінь» був Іван Мельник із Великого Раківця. Перегортаючи пожовклі від часу сторінки районної газети, складається враження, що він їх просто штампував. Його поетичні рядки з’являлися майже в кожному номері.
Іршавщина наша славна –
Пелюстка тендітна,
Грає перлами на сонці,
Радісна, привітна.
Це її долини поїть
Водами Боржава.
Про діла Героя Пітри
Повсюди йде слава.
Не вгавають бензопили
Наших лісорубів,
З ними в ногу шахтарі йдуть −
Подивитись любо!
Добре, що дочка Надія Мельник-Гудь старанно, по крупинці збирає все до купи і видає окремими збірками. Написане стількома роками не пропадає намарно, вірші Івана Мельника повинні зберегтися для майбутніх поколінь.
Дотепер друкується на шпальтах улюбленого видання колишній редактор «Нового життя», талановитий поет, журналіст, перекладач і критик Михайло Ціцак. Він чи не один з перших узявся за переклад віршів німецькомовної поетеси Ольги Рішаві. Михайло Іванович особисто спілкувався із нею, захоплювався її творчістю, неодноразово писав про неї на сторінках не лише районного видання, а й обласних газет «Закарпатська правда» та «Новини Закарпаття». Ольга Рішаві приїхала на Закарпаття разом із своїм чоловіком, лісничим за спеціальністю. Спочатку жила в Рахові, а після визволення краю від німецько-фашистських загарбників – в с.Кушниця. Протягом багатьох десятиліть викладала в місцевій школі музику і співи. Її творчий доробок становить понад три сотні поезій та близько 30 оповідань і казок. У Кушниці і зустрілися Михайло Ціцак і Ольга Рішаві. Потім за переклад її поезії взявся лауреат Шевченківської премії Петро Скунць і вже за його сприяння побачила книга поезій О.Рішаві «Голуба мандрівка».
Десятки віршів надрукував у газеті «Нове життя» і відомий поет, голова обласної організації Національної спілки письменників України Василь Кузан. Свого часу йому довелося навіть працювати у часописі на відповідальній посаді. Дружні стосунки із районною підтримує дотепер. А ми, газетярі, гордимося тим, що в нашому невеликому колективі свого часу працював поет, на слова якого співають пісні народні артисти України Валентина Степова, Іван Попович, Степан Гіга, Петро Матій. Водночас він лауреат багатьох обласних і всеукраїнських премій, видав двадцять п’ять поетичних книжок.
Літстудія «Промінь» дала крила багатьом молодим талантам, які випробували своє перо саме на сторінках районної газети. Свої твори повсякчас друкували наші постійні читачі Василь Ковач із Великого Раківця, Михайло Ломага із Броду, Марія Звонар із Осою. Тепер вони вже прийшли до читача із своїми книгами, продовжують творити літературу, збагачують своїх поціновувачів живим словом. Бо зерно і слово – незнищенні дві сили на землі. Перше дає поживу тілу, друге – душі. Це два крила, що піднімають людину над мізерним, дріб’язковим у житті. Саме за творами читач судить нас.
Для письменника новий твір – це завжди виклик та відповідальність, адже щоразу потрібно вигадувати нову історію, яка б торкнулася читацьких сердець та надовго запам’яталася. Читачі повинні вірити в диво, бути щирими й добрими, більше читати і мріяти, зростати духовно, ставати співтворцями книг, які з любов’ю та натхненням створюють для них майстри пера.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар