Версія для друку Версія для друку

Пісня «Тобі, Іршаво» стала гімном. Її подарувала нам Олеся Худа

Ім’я Олесі Худи – композитора, піаніста і педагога нерозривно пов’язане з музичною культурою Іршавщини. Наш край здавна відомий своїми багатими і різноманітними пісенними традиціями. Сама природа цього чудового гірського краю надихає на творчість. Ця земля дала Срібній Землі декілька поколінь талановитих поетів, музикантів, фольклористів і композиторів: Петро Світлик, Михайло Машкін, брати Семен та Іван Мельники, Степан Жупанин, Василь Кобаль, Іван Попович, Степан Гіга.
Серед відомих постатей особливе місце належить Олесі Худі, діяльність якої пов’язана з розвитком музичної культури краю – виконавського мистецтва, пропаганди сучасної пісні. Як композитор, вона стала своєрідним виразником музичного мистецтва краю, поєднавши давні традиції з високим професіоналізмом сучасної пісенності.
Олеся Худа народилася 21 січня 1965 року в с. Великий Раковець в сім’ї вчителів – Ксенії Михайлівни та Семена Петровича. Дитинство проходило у музичному оточенні. Перші вокальні та танцювальні здібності розкрила і привила мама в дитячому садочку, де була музичним керівником. Пізніше в художній самодіяльності була першою активісткою, бо доля звела її з талановитою людиною, музичним керівником зразкового вокального ансамблю «Сусідка» (згодом «Раківчаночка») Іриною Галайда-Копинець. Олеся стала учасницею колективу, і саме тут зародилося велике прагнення до мистецтва, проявилась любов до пісні. До речі, Ірина Михайлівна майже все життя записувала від старожилів народні пісні, дитячі забави і дарувала їм нове життя.
У 1973 році Олеся вступила до Іршавської ДМШ. Із восьмирічного віку почала навчатися грі на фортепіано у викладача Галини Якубович. Дитячу музичну школу закінчила «на відмінно».
Перші спроби написання музики до віршів проявились вже у 12 років. Пісня на російській мові «Дождик стучится» була створена на власний текст. В одному з місцевих концертів у селі пісня прозвучала у виконанні ансамблю «Раківчаночка» і принесла молодій авторці перший успіх.
У 1980 році Олеся вступає на навчання до Ужгородського державного музичного училища ім. Д.Задора по класу фортепіано (викладач Габріела Єнсен). Талановита дівчина проявляє великий потяг до знань, її цікавть все, що зв’язане з музикою. Водночас, продовжує писати пісні.
Із 1984 року Олеся Худа працює вчителем Великораковецької ДШМ. Довгі роки займає посаду завідуючої фортепіанної секції. У цей же час вона стає учасницею танцювальної групи народного ансамблю пісні і танцю «Верховина» Іршавського районного будинку культури. Згодом виступає у «Освітянці», а при музичній школі створює вокальне тріо, у якому із задоволенням виступає дотепер.
Працюючи в музичній школі, стала керівником вокального ансамблю «Дзвіночок» учнів молодших класів. Цей колектив був неодноразовим лауреатом районних та обласних конкурсів-звітів музичних шкіл. Саме із цього часу починає писати вокальні твори для дітей молодшого шкільного віку, що і стало поштовхом розвитку першого творчого етапу «Паростки». У цей час з’являються на світ вокальні твори на тексти улюблених авторів. Серед них – Володимир Лучук («Зелена пісенька», «Заблудилась пісенька», «Рушник», «Хто що пише», «Чи ви чули чудасію», «Марійка Підгірянка» («Ось так», «Голосні звуки»), Богдан Корвач «Коломийка», Людмила Гнатюк («Дерева, і квіти, і трави»), Вадим Крищенко («Намалюю вітер», «Потужні вітри», «Добрий вершник», «Щастя жити на світі», Наталія Тараба «Гноми»).
Ціла серія творів на текст молодої авторки з Івано-Франківська з’явилася у 1998 році, коли було започатковано проведення в місті над Іршавкою районного, а потім Всеукраїнського фестивалю-конкурсу естрадної пісні на честь народного артиста України Івана Поповича, а в Мукачеві – «Різдв’яної зіроньки». Широкого розголосу набули пісні «Музика природи», «Ромашкова доля», «Ластівка», «Розкажіть мені долю», «Крамничка щастя», «Тихе танго».
Важливу роль у подальшому професійному формуванні Олесі Худи відіграло спілкування із талановитою людиною, автором обробок багатьох народних пісень, аранжувальником, заслуженим працівником культури України Надією Мельник-Гудь. Творча співпраця посприяла в участі у І Всеукраїнському пісенному фестивалі ім.Михайла Машкіна у номінації «автор-пісняр». Пісня «Назбирала рути» на текст Лади Реви стала кращою на фестивалі. Виступ отримав успіх і приніс визнання молодій композиторці. Цим і почався другий етап у творчості Олесі Худи «Мальва пізня».
Із часом з’явилися твори на лірику Василя Кузана «Давай розійдемося», «На Зарічній вулиці весна», «А я закохалася знову», «Метелики чужих сердець», Лади Реви «Сіє травень мак», «Скрипка грає» та Василя Густі «Молодість летить». Душею прилучилася Олеся Худа і до творчості відомого українського письменника Степана Жупанина. Вона написала музику на його вірші «Осіння пожежа», «Зерна доброти», «Рідне село», «Лісові годинники».
Дитячі твори у співпраці з Степаном Жупанином одразу знайшли своїх виконавців. Дитячий вокальний ансамбль «Дзвіночок» виконує низку творів на тексти Степана Жупанина, бере участь у конкурсах різних рівнів і отримує призові місця. І саме в цей час Олеся відкриває для себе величезний потяг до творення пісні. Другий творчий етап завершується тим, що у 1999 році Олеся Худа стає членом Закарпатської організації Національної Ліги українських композиторів. Її творчістю захоплюються всі. Митці культури і освіти організовують творчі зустрічі. Особливо яскравим прикладом цього росту були вечори-зустрічі та авторські концерти в Іршаві, Ужгороді, Великому Раківці у рідній школі. У творчому оточенні Олесі Худи з’являються талановиті аранжувальники Олександр Голіба, Юрій Сідор, Олена Овсак, а це означає, що народжуються нові твори. А пісня «Тобі, Іршаво» на слова Ганни Валюк стала гімном Іршави.
Значний успіх у період зрілої композиторської діяльності належать творам на тексти Ганни Костів-Гуски «А любила», «Ця любов», Катерини Кособлик «Струни серця мого», «Мені для щастя треба небагато», Тетяни Кобаль «Ти знай», «Від’їжджай», Софії Сороки»Мої Карпати», «Молитва – до України».
Велике творче піднесення Олеся Худа відчуває, коли її пісні звучать по телебаченню у виконанні солістки Київської філармонії, народної артистки України Валентини Степової. Це – справжнє визнання. Заради цього варто творити.

Оксана СІДОР.

Ваш отзыв

Ваш коментар