Версія для друку Версія для друку

Народжений творити добро музикою

Є люди, які довго шукають своє місце у житті, не розуміють, у чому їх покликання, а є особистості, які ще з дитинства плекають свою мрію, знають, чого вони хочуть, і крок за кроком добиваються своєї мети. Саме таким, захопленим у свою мрію, був і Василь Васильович Шелельо, колишній вчитель музики Климовицької ЗОШ.
Народився Василь Васильович у селі Климовиця 20 серпня 1946 року. Єдиний син у батьків, то ж всю свою любов, ніжність і ласку вони віддавали йому.
Батько, Василь Іванович Шелельо, був відомий на всю округу стельмах, (остолош). Робив двері, вікна, столи, табуретки не тільки односельцям, а й жителям навколишніх сіл. До речі, прізвисько «Остолош» залишилося і за його сином Василем.
Мама, Павліна Іванівна, працювала в колгоспі. А у вільний час збирала закоханих у творчість односельців і ставила з ними п’єси у сільському клубі.
Викладач етики та естетики УжДУ, нині покійний Лучок Іван Іванович, у минулому сусід Шелелів, пригадував:
− Я часто просив маточку, Павліну Іванівну, дати мені хоч якусь маленьку роль. І за це я готовий був тиждень пасти їхню корову Лиску.
Батько думав, що син унаслідує його справу, але серце малого хлопчика тягнулося до прекрасного, він захоплювався музикою. Першим інструментом, на якому грав майбутній музикант, була губна гармошка. Та улюбленим інструментом Василя була скрипка. Ніжна, щира мелодія линула з Горбка (урочище, де проживають Шелелі) і розливалася по цілому селу. Своєю грою він зачаровував душу і серце кожної людини.
Але все своє життя Василь Васильович грав на не менш мелодійному інструменті – баяні. Адже після закінчення середньої школи в Загатті він стає студентом музичного відділення Мукачівського педучилища. Та навчання в училищі довелося перервати в зв’язку зі службою в рядах Радянської Армії.
Повернувшись в запас, Василь відновлює навчання, правда, потрапляє не до своїх однокурсників, а на три роки молодших. Та, як виявилося, це було знаковим, бо саме тут він і познайомився з однокурсницею Ольгою Леньо, яку не раз просив про допомогу. Ось так і зав’язалася їхня дружба, яка плавно переросла у справжнє кохання.
У 1969 році закохані одружилися і після закінчення училища за направленням поїхали працювати в Одеську область. Та оскільки Василь був одинак, то вже через рік вони повернулися у рідне село до його батьків. А так, як обом вчителям роботи в Климовиці не було, то Василь Васильович на перших порах працював учителем в Загатті.
Василь Васильович завжди був у гуморі, в настрої і не давав ніколи сумувати в колективі. Вмів підтримати словом і ділом. Він просто був захоплений своєю справою, толерантний і виважений у стосунках з учнями, вмів створити приємну, доброзичливу атмосферу, знайти спільну мову з учнями і колегами. Навчаючи дітей музичної грамоти, педагог велику увагу приділяв естетичному вихованню, прививав любов до музики і народної пісні.
Ось що каже Оксана Іванівна Сідор, провідний методист Іршавського міського будинку культури:
− Василь Васильович та Ольга Семенівна зачаровувалися моїм голосом. Вони завжди говорили, що мене чекає чудове майбутнє на мистецькій ниві. Я завжди виконувала сольні номери на оглядах художньої самодіяльності і вони дуже раділи з моїх успіхів. Навіть після закінчення школи цікавилися моїми справами. Я щиро вдячна їм за підтримку, за цінні настанови, за віру в те, що зможу багато досягти в мистецтві. На щастя, так і сталося.
Василь Васильович у співавторстві з Надією Василівною, вчителькою української мови та літератури, керівником шкільного історико-краєзнавчого музею «Бабусина світлиця» організували фольклорний ансамбль «Берегиня», де велика увага приділялася народним пісням нашого краю. З концертами вони неодноразово виступали у сільському клубі, на районній сцені, на Гаморі і нагороджені грамотами району та області.
Багато років подружжя Шелелів керувало хоровим колективом колгоспу «Верховина», з яким виступали на районній та обласній сценах, а також за кордоном. Ці гастролі надовго запам’ятовувалися учасникам хору.
Василь Васильович також грав у ансамблі сільського клубу Климовиці, та був незамінним не тільки у своєму селі, а й у довколишніх селах.
Коли при клубі села Климовиця згуртувався фольклорний колектив «Чисте джерело», Василь Васильович знову з своїм баяном у центрі колективу. Він разом з Ольгою Семенівною виховали чотирьох дітей і хоч час, коли треба було їх виводити в люди, був надзвичайно важким, вони змогли всім дати освіту: дві дочки − Ірина та Ольга − медсестри, син Віктор закінчив лісотехнічне училище, а найменша, Оксана, пішла стежкою батьків і продовжила роботу Василя Васильовича і в школі, і в клубі. Вона – вчитель мистецтва, заступник директора школи, акомпаніатор колективу «Чисте джерело», що діє при сільському клубі.
Недавно Василю Васильовичу виповнилося прекрасних 75 років. Він на заслуженому відпочинку, радіє з успіхів своїх дітей, радіє онукам, чекає в гості дітей, які проживають окремо. І щодня з дружиною пригадують чудові миті життя і вони щасливі, що життя прожито не дарма, прожито з музикою в душі, з любов’ю в серці до всього, що їх оточує.

Надія Котубей,
с. Климовиця

Ваш отзыв

Ваш коментар