Версія для друку Версія для друку

НАМ ДО ХУСТА, ЯК – ДО Х’ЮСТОНА

Зустрічаєш старих, у значенні давніх колишніх колег, і, немовби, скидаєш минулі роки і проблеми… Раз, і вони на тебе, немовби відро холодної води: « А ти знаєш, що з Іршави на Хуст автобуси не курсують?».
Німа сцена.
Мене запитала колишній державний службовець, одного із найвищих державних рангів, які присвоювалися «чиновникам» місцевого, в значенні, районного рівня. Можна було і віджартуватися, але колега довгі роки і, до речі, доволі таки фахово, займалася питаннями майна, розвитком інфраструктури і транспорту. Аби не бути зовсім таки простаком, відбив м’яча у наш город – мовляв, тепер усі на власних авто…
– А пенсіонери, інваліди, старі, немічні, соціально незахищені?..
Не сцена німа, а я німію. Слів немає. Виправдовувати владу, аж ніяк не хочеться і з якого б це дива, братися за справу, за яку подехто отримує законну зарплатню.
А, по-друге, як можна знайти слова, вірніше,обгрунтування того, що владці вибудовують між собою і народом бар’єри. Бо інакше, як можна назвати ті перепони із кількома пересадками, які людині доводиться долати аби дістатися райцентру.
Відразу ж відкидаємо контраргументи стосовно он-лайн зв’язку. По-перше, це не завжди діє.
А, по-друге, мусимо враховувати ще й вік більшості нашого населення, для якого візуальний і безпосередній контакт, мабуть, уже не замінить всюдисущий інтернет.
Молоді можновладці, не забувайте про прогрес, благами якого ви так розкішно користуєтеся, він, як правило, випереджає наші роки і, з часом, ви так само не встигатимете за нововведеннями, як теперішні ваші дідусі і бабусі 60-70 +, котрим Бог сподобив прожити роки у селах, які «прогрес» поступово стирає з адміністративної мапи.
А тепер запитання: який то прогрес, коли зміни не приносять добро?
А яке то добро, коли будні старшим людям дискомфортні?
Поступай із оточуючими так, як хотів би, аби ставилися до тебе.
Відгородившись від ближнього, ти не лише його відсторонюєш від себе, але й себе адекватно від нього та всіх інших.
Це майже те саме в майбутньому, що одиночна камера. Не напрошуймо собі вирок заздалегідь.
Хуст при теперішньому нормальному шляхосполученні не так уже й далеко, то невже комусь так важко розробити та виставити на конкурс нові автобусні сполучення, які, по-перше, дали б підприємцям заробити, а значить і поповнити місцевий бюджет, а, по-друге зробити життя тих, кому ви, (держслужбовці), служите, комфортним, у сенсі – нормальним.
І щоб не було сімдесятирічній бабці все рівно, за складністю, добиратися: що їй – до Хуста; що внукові – до Х’юстона.

Михайло Боржавський.

Ваш отзыв

Ваш коментар