Версія для друку Версія для друку

Листоноші завжди були затребуваними. На них із нетерпінням чекають пенсіонери

То була велика радість для нашого села, коли в далеких 70-х в Осої було відкрито пошту (доти листи, газети, журнали та іншу кореспонденцію з Ільниці доставляли).
Першими листоношами стали Марія Матіко та Марія Стільник. Районка тоді виходила три рази в тиждень, відповідно великими тиражами друкувалися також обласні і республіканські газети. Так що листоноша була бажана у кожному домі щодня. До того ж,ще велику купу листів, телеграм розносила.

Сьогодні ситуація змінилася. Але пошта потрібна селу як ковток холодної води у серпневу спеку.Одні приходять сюди внести плату за світло, газ, телефон поповнити. Або ж посилку відправити чи одержати. Тут можна дістати страховий поліс (автоцивілку). Спокійно, без черг усе.
А пенсіонери ой як чекають свою зароблену пенсію. Але тут хтось вирішує за них, аби на карточки переводили гроші. Подумати тільки. До прикладу – суворий карантин, коли в Іршаву транспорт не їздить. А ось старенька бабуся чи дідусь з паличкою в руках з віддаленого урочища (Осій – село гірське) повинні добиратися до того злощасного банкомату отримати свою пенсійку. До того ж більшість селян і користуватися тим не вміє. Це просто абсурд. Кому ж це є задоволенням так поглумитися над бідними людьми.
А ось коли поштарка принесе належне додому, щиро привітається, спитає про здоров’я та ще й товар на вибір принесе – ото радість людині, яка готова аж розцілувати свою поштарочку. Бо куди ж їй іти самій – лише до автобуса 2-3 кілометри.
Звичайно, не легко і листоношам за ставку 0,6 (дві тисячки) ходити по гірських вулицях (а взимку й поготів), але осійчани і пресу хочуть прочитати свіжу, цікавляться новинами.
І хоча цьогоріч районку передплатили всього 55 примірників, є надія, що в наступному році її кількість читачів зросте.
Особливо дуже любить районну газету «Нове життя» дочка найпершого поштаря Осою Дмитра Ковача вчителька-пенсіонерка Ю.Д.Лупак. Вона всім буквально цікаиться
Тридцять років завідує вона Осійським поштовим відділенням зв’язку. На неї ніколи не від кого не було скарг. І хоча Оксана Михайлівна мешкає на одній з найвіддаленіших вулиць – Космонавтів, зате на робочому місці завжди вчасно. Зарплата у неї мінімальна, але вона дорожить своєю професією.
Немає коштів і на ремонт самого приміщення пошти, яке дуже потрібно зробити. Завідуюча часто ніяковіє перед відвідувачами за це, але старається якнайкраще всіх обслуговувати.
А ще Оксана Михайлівна мати двох дорослих дітей, бабуся двох чемненьких онуків: Андрійка і Тетянки. То ж їх би хотілося побавити. І роботи по господарству вистачає. Було б здоров’я, все встигне.
Сімнадцять років іде селом із сумкою за плечима Ольга Іванівна Бойко. Привітна, щира, чуйна, доброзичлива. Її всюди чекають.
Разом із нею працюють і листоноші Світлана Звонар та Ганна Митровцій. Одного всі бажають: достойної зарплати.
Як зауважують жінки, генеральний директор «Укрпошти» Ігор Смілянський висловився, що поштарі, мовляв, одержують 1000 доларів зарплатні та ще мають і чайові по 500 гривень.
– Як таке можна говорити, – зі сльозами в очах мовить О.І.Бойко, – яку б я мала совість взяти лишню копійку з мізерної пенсії, коли люди виживають ледь самі.
У нашому селі до 1000 дворів. Нелегко листоношам добиратися до них. До речі, Оксана Кізляк звільнилася через малу заробітну плату. А зараз значна частина пенсіонерів знову звертаються із заявами в пенсійний фонд аби одержували пенсію через пошту ( відтіснили, щоб переводилися в банк).
Листоноші наші милі. Ви в селі дотепер залишаєтеся найзатребуванішими, найбажанішими. Ото ж здоров’я вам, щастя і добра на довгії і щасливії літа! Пенсіонери, усі жителі села завжди на вас чекають.

Ганна ЛЯШКО,
с. Осій

Ваш отзыв

Ваш коментар