Версія для друку Версія для друку

Хіба в нас так погано. Або чому молодь виїжджає з рідних домівок у великі міста

Останнім часом досить часто простежується тенденція внутрішньокраїнної міграції молоді у великі міста. Обираючи для навчання столичні виші, студенти залишаються там назавжди. Коли спала на думку ідея підняти таку тему, героїв довго шукати мені не довелося. Бо, навіть, у родині є декілька людей, що переїхали. Я можу їх зрозуміти, бо після закінчення УжНУ і власне перебування в обласному центрі впродовж чотирьох років, поглянула на Іршаву зовсім з іншої сторони. Вона зовсім не пристосована до молоді і її потреб. Ні тобі звичайного кінотеатру, ні танцювального клубу… Спектр доступних вечірніх розваг закінчується на місцевих барах та кафе, а хотілося б і якогось різноманіття. А що тоді говорити про села колишнього району, у багатьох з яких один заклад на всі випадки життя.
Що ж думає уродженка Приборжавського про життя в столиці? «Переїхала, бо зацікавили столичні вузи, більш престижні та перспективні.Чи хочу залишитися чи ні – точно не знаю, є багато нюансів. Поки не завершиться навчання, то точно буду тут, а далі вже життя покаже. Місто, на відміну від села, завжди швидке. Постійно потрібно кудись «бігти», працювати, немає можливості бути, як зараз модно казати «не в ресурсі». Інакше ти випадаєш з цього міського життя, а це дуже ризиковано, бо за оренду житла потрібно платити і немалі кошти. Цей постійний рух, особисто мене втомлює, тому дуже добре, що маю можливість поїхати в село, просто зупинитися і перезарядитися. Якщо говорити про те, що не подобається, то, звичайно, це постійні затори. Інфраструктура в місті непогана, але далека від ідеалу. Інколи один і той же шлях на метро ти доїдеш в 10 разів швидше, ніж на машині або автобусі.
Серед переваг можу виділити багато можливостей. Ти можеш працювати в будь-яких сферах, ти ніяк не обмежена. Хочеш – іди в продавці, хочеш – знімайся на телебаченні, або обирай ІТ, головне – бажання. Ти не зважаєш на думку інших, бо нікому до тебе немає справи, роби все, що заманеться!
Подобається сфера обслуговування – можна і в 3 ночі отримати в аптеці ліки чи замовити продукти, викликати швидку і вона приїде за 1-2 хв, ти більш захищена в правах ( хоча ти і більше боїшся, є небезпечні райони, де ввечері самій краще не гуляти). Нема такого явного «кумівства», можна отримати багато документів через електронні черги ( записуюся до державного лікаря на конкретний час завжди через онлайн, і це набагато зручніше, та і державні лікарні добре облаштовані).
Є багато розваг, можливостей себе розвивати ( недавно була на безкоштовних заняттях спортом). Постійно можна відвідувати музеї, кафе і т.д (нема одноманітності). Однак, це життя в місті дуже дороге ніяк не звикну до того, що, навіть, за кружечку питтєвої води потрібно добряче заплатити, а в селі ти маєш цього вдосталь і не цінуєш. А ще люди, як не крути, але для мене закарпатці набагато кращі за киян, більш щирі і відкриті, раді допомогти. А в столиці кожен сам за себе», – розповідає Іванка.
Звичайно, порівнювати спектр можливостей і розваг маленької Іршави та Києва – досить важко. Проте хотілося б, щоб і наш край активно розвивався та заохочував молодь залишатися тут. Відрадно, якщо порівняти місто декілька років тому і зараз – то візуальне покращення видно одразу. Квітучі сакури вздовж багатьох вулиць, гарно оформлена центральна площа, велика кількість нових магазинів та закладів харчування. Та, все ж таки, до того ж Мукачева нам трохи далеко. Багато чого не вистачає, у першу чергу – професійного навчального закладу, заради якого студенти зі всієї країни приїжджали б до нас, а не наша молодь навчалася у інших місцях, після чого часто залишаючись там назавжди. Бо коли побачиш зовсім інший рівень життя – повертатися до минулого не так вже й хочеться…

Богдана ШМУЛИГА

Ваш отзыв

Ваш коментар