Версія для друку Версія для друку

30 РОКІВ: ФАКТИ І…

Іршава несподівано притихла. Саме притихла, хоча в той самий час через гучномовці тоді ще функціонуючого проводового радіомовлення у центрі міста монотонно і тягуче повторюючи транслювали мелодії «Лебединого озера» Петра Ілліча Чайковського. Впродовж останнього десятиліття всесоюзне телебачення і радіо транслювало вершину світового балетного мистецтва виключно з приводу трагічної нагоди – коли із життя йшла перша особа держави. Тож для всього дорослого населення подібні програми передбачали щонайменше зміни на владному московському олімпі, а вже які вони будуть прогнозувати не брався ніхто, бо перебудова і гласність і попустили гайки «розвинутого соціалізму», але вже під черговою облудою «соціалізму з людським обличчям» доволі помітно проглядали ікла дикого капіталізму. Це, як із вогню — та в полум’я.
Нещодавні лідери комсомольських організацій, що так вчасно долучилися до Руху за перебудову, а відтак і до НРУ, ходили біля фонтану в райцентрі і приклавши до вуха радіоприймача дослухалися до будь-якої свіжої новини від ГеКаЧеПістів (ну ніяк не звучить українською в абревіатурі Державний комітет із надзвичайної ситуації).
Райком «вимер». Хоча поодинокі фігури час од часу прошмигали коридорами.
Вільні закордонні голоси не обтяжені цензурою інформуючи про ситуацію в союзній столиці не додавали оптимізму, позаяк центр Москви і всі владні будівлі окрім російського Білого дому були заблоковані бронетехнікою, військовими та спецпідрозділами. Офіційно зв’язку із першим президентом СРСР М.С.Горбачовим зв’язку не було. У раптову хворобу порівняно молодого лідера держави практично ніхто не вірив.
Аж ніяк не додавало оптимізму і затяжне мовчання Верховної Ради УРСР. Тепер уже відома причина цієї політичної паузи, але повсюдна розгубленість місцевої влади тривожила населення не менше від повідомлень із Москви та Києва впродовж 19 – 23 серпня 1991-го року.
Проголошення Верховною Радою Незалежності України здавалося розставило всі крапки над «і». Ейфорія і така бажана своя держава створювали ефект бульбашок від шампанського, що п’янило навіть тверезі голови і будь-який хоча б трохи критичний погляд на ситуацію неодмінно сприймався мало як не замах на суверенітет.
Мирна розв’язка у столицях дала поштовх до завершення невизначеності і на місцевому рівні. Всі офісні приміщення райкому компартії були опечатані. Над державними установами підняли жовто-сині знамена і вся влада опинилася у радах. Хоча й там теж її поділили: між головою районної ради — і головою виконавчого комітету.
Початок 1991-го року означився супротивними тенденціями: з однієї сторони дедалі більше комуністів, в тому числі і високо посадовців почали масово виходити із рядів КПРС, а з іншої – парт структури інтенсивно працювали над організаційним та ідеологічним забезпеченням проведення всесоюзного референдуму, метою якого було збереження у новій формі Радянського Союзу. Мети досягли, але «ГКЧП», проголошення 24 серпня Верховною Радою України незалежної держави і грудневий всеукраїнський референдум на її підтримку поставив останню крапку у більш ніж сімдесятирічній історії конгломерату країн на одній шостій частині Землі, де за залізною завісою замість створення нормальних умов для життя людини будували то диктатуру пролетаріату, то соціалізм, то розвинутий соціалізм, то записали у партійну програму побудову комунізму через двадцять років, то соціалізм із людським обличчям.

Михайло ІСАК.
Продовження в наступному числі «НЖ».

Ваш отзыв

Ваш коментар