Версія для друку Версія для друку

Віталій Чорній у числі перших відгукнувся на поклик Вітчизни

Тиха серпнева ніч. Веселковий місяць щоразу, виглянувши з-за хмар, зазирає у вікна осійчан: мовляв, ану, хто ще в таку пізню пору не спить? Зімкнути не може очей Віталій, бо спогад вернув його в горнило війни, де й сам побував, де не один його побратим загинув у тому бою, захищаючи рідну Вітчизну. Невимовний біль пронизує все тіло: чому? Чому люди не можуть в мирі жити, хліб вирощувати, дітей ростити? Чому вони пішли з мечем на нас? Вмить ковзнув поглядом по облич- чях спокійно заснувших донечок і на очах появилися сльози. Дай, Боже, аби ні мої, ні інші діти не зазнали жахіття війни. Господи, дай розуму ворогам нашим, аби не нападали, не окуповували нашу рідну землю. Мало землі своєї? У числі перших за покликом серця на захист Вітчизни відгукнувся
і Віталій Чорній з Осою. Спочатку були навчання, потім підготовка, а відтак – Донецьк і Луганськ. До всього потрібно було звикнути. Влітку перебували в палатках, на зиму копали землянки. Спокою не було ні вдень, ні вночі. Із автоматом та 120 патронами доводилося і відпочивати.Та хіба це був відпочинок? Майже не було такого дня, щоб з протилежного боку
не стріляли. Однак були і хвилини відпочинку: рибу ловили, шашлики пекли, пісні під гітару співали, займалися спортом.
І ось важке поранення в ногу біля Зайцева в Троїцькому. Першу допомогу надав пораненому бойовий побратим Олексій. Потім був
госпіталь. Спочатку його відправили в Артемівськ, згодом до Харкова. Лікувався також у Вінниці, Києві та Ірпіні. Що перетерпів цей мужній воїн – одному Богу відомо. 16 операцій переніс. Дійшло до того, що медики почали наполягати на ампутації ноги. Відмовився, мовляв, буде боротися з недугою до кінця, але з Божою поміччю на ноги всерівно стане. Кістку на нозі (його ж) пере- саджували. Потім апарат Костюка підкріпили, пізніше – Єлізарова на рік встановили.А потім була реабілітація. У санаторії в Хмільнику лікувався. Віталій дотепер добрим словом згадує багатьох, хто піклувався про нього. А особливо слова подяки надсилає на адресу волонтерки Юлії Дякун, яка за весь час його лікування доставляла йому медикаменти та їжу. До речі, ця смілива жінка відкрила прихисток для жінок, що потерпають від домашнього насильства. Вже після дворічного посиленого лікування Віталію Чорнію призначили інвалідську групу. Не раз проливала сльози за сина мати Марта Чорній. Ночами стояла на колінах перед об- разом Божої Матері, щиро просила зцілення для сина. У Віталія є старший брат Іван, з  яким його провідувала рідна ненька.
А середульший брат Сергій, батько трьох дітей, мешкає з сім’єю в Кропивницькому (колишньому Кіровограді). Після звільнення Слов’янська Віталій відвідав ці місця і жахнувся: усе в руїнах. Ось що несе війна. За плечима у Віталія Чорнія 28 прожитих літ. Книжку про нього б можна написати. Український прапор з підписами бойових побратимів колишній воїн АТО передав у
шкільний музей Осійської ЗЗСО І-ІІІ ступенів імені Федора Потушняка, яким завідує вчителька М.Д. Магурська. Хай діти вчаться мирно, хай ніколи не зазнають слово «війна». За надану державну допомогу придбав автомашину і довго думав-гадав, де вкласти інші кошти. І знайшов вихід: взяв у оренду приміщення в присілку Лази (біля магазину), зареєструвався як приватний підприємець і зайнявся шиномонтажем. І потягнулися сюди односільчани.  Хто зробити бортіровку коліс, комусь потрібні мастильні матеріали. Або просять Віталія замовити якусь запчастину. Має також ліцензію на продаж пива. Бо ж не одному хочеться випити в спеку цього охолоджуючого напою. Наша сім’я теж неодноразово користувалася послугами Віталія. То колеса на автомашині міняв, то вело- сипед онука вийшов з ладу, то тачку треба полагодити. І все це робить з умінням справи.Як учасник АТО, користується пільгами на газ і електроенергію. А ще за державні кошти заочно навчається в Ужгородському національному університеті на економічному
факультеті. Вже перейде на третій курс. В.Чорній має чимало нагород.Серед них – знак «За зразкову службу» Міністерства оборони України, «За жертовність і любов до України» і церковну медаль. Дотепер підтримує зв’язки з командиром свого військового підрозділу. Та найчастіше спілкується із бойовим побратимом Іваном Черничкою, бо той проживає в селі. Віталій дуже любить свою дружину Анастасію та донечок – трирічну Віталінку і шестирічну Євочку, яка цьогоріч піде в перший клас. Дітки так і горнуться до татка, коли той вдома.Ото ж, мирного неба всім, здоров’я міцного і світлих радостей в житті!

Ганна ЛЯШКО

Ваш отзыв

Ваш коментар