Версія для друку Версія для друку

ЛИСТИ: МОТИВАЦІЯ – БЕЗНАДІЯ ЧИ ЩИРА ВІРА…

Літня спека, здається, минула. Свято пророка Іллі, яке традиційно у народі вважають першим осіннім, принесло нічну прохолоду, грози і буревії. Обходиться поки що без катаклізмів. Сподіваємося, що природа не піднесе нам непри-ємних несподіванок, хоча від лиха ніхто не застрахований. Міжурядова група експертів зі зміни клімату (МГЕЗК), що діє при ООН  із 1988 року, нещодавно опублікувала  чергову, шосту доповідь, де майже на чотирьох тисячах сторінках одні безра-дісні висновки про наслідки діяльності
людини у постіндустріальний період.  Земля невпинно і, мабуть, невідворотно нагрівається. Спектр негативних наслідків цього за прогнозами вчених надзвичайно широкий: від затоплення значних територій майже на всіх континентах – до зростання агресії між людьми на дорогах, спортивних змаганнях та на інших площадках міжособистісного спілкування. Шквал подібної інформації так чи інакше, в тій або іншій мутованій формі доходить практично до кожного з нас. Аналогічна – і реакція. Дехто починає прибирати і сортувати сміття, інший не звертає на все це інформаційне цунамі абсолютно ніякої уваги,  ще деякі цілком серйозно переймаються глобальними проблемами і починають діяти в силу своїх скромних можливостей, інтелекту і сили характеру.
Обидва факти, які тепер оприлюднимо, стали відомі головному редактору зовсім нещодавно. Так 25 липня на Урядову «гарячу лінію» подзвонив мешканець одного із гірських населених пунктів новоутвореної територіальної громади. «Заявник звернувся
з проханням посприяти зверненню уваги на пропозицію розганяти природні катаклізми за допомогою «термічних військ», котрі проходитимуть спеціальні навички, наприклад народні методи дзвін з церковної дзвіниці» (стиль збережено).Майже водночас із попереднім користувачем прямої лінії із владою його земляк по територіальній громаді намагався випитати у свого друга, розповсюджувача преси в Іршаві, поштову адресу міжнародних інституцій – ООН, Європейського Союзу та інших, куди б він міг
направити письмове звернення щодо екологічної ситуації на Закарпатті. Навряд чи стануть визначальними у глобальному вимірі нашої подальшої долі подібні поодинокі «волання у пустелі». Але все, чим далі тим більше, стає схожим на те, що всі ми разом опи- нимося у пустелі. І тоді тим, майбутнім  «бедуїнам, американським фермерам», – абсолютно не пристосованим до пісочних буревіїв, чи торнадо – доведеться адаптувати організм, психіку і життєвий простір до дискомфортного природного середовища.
Навряд чи кому тоді буде час згадувати дивакуватих земляків, які у далеких гірських селах переймалися глобальними проблемами.
Живемо одним днем: а там – хоч трава не рости.
А може взагалі нічого не ростиме.
А наші діти ростимуть?
А якими?

Михайло ІСАК

Ваш отзыв

Ваш коментар