Свого часу про важкоатлета Дмитра Шкарупу слава линула чи не у всьому колишньому Радянському Союзі. Простий хлопець із шахтарської Ільниці просто дивував своїми неперевершеними виступами на сільських, районних, обласних, республіканських та всесоюзних турнірах. Незважаючи на те, що штангою почав займатися із восьмого класу, він кожного разу привертав увагу прихильників цього виду спорту своїми
досягненнями, а відтак приковував до себе все більшу і неослабну увагу. Про нього почали писати газети, го-ворити по радіо, знімати спортивні передачі телеканали. А сільські хлопці, звісно, намагалися бути схожими
на свого кумира. Ще б пак! Вперше фортуна усміхнулася юному спортсмену 1977 року на районних змаганнях з важкої атлетики – він здобув заслужену перемогу і виборов золоту медаль. Відтак, крок за кроком, хлопець упевнено йшов до своїх спортивних висот.
− Я вдячний Богу, що моїм першим вчителем, тренером і наставником був неодноразовий призер республі-
канських змагань з важкої атлетики, майстер спорту, суддя Національної категорії Юрій Світлик, − не без гордості розповідає Дмитро Шкарупа. − Ніколи не забуду той день, коли вперше доторкнувся штанги. Я, звісно, не володів технікою підняття, тому брався до неї як знав. І тут на допомогу приходив Юрій Васильович. Він умів знаходити підхід до тих, хто вирішив серйозно зайнятися важкою атлетикою, вчив нас секретам професійної майстерності. На все життя прищепив мені любов до занять спортом. Уже при першій зустрічі сказав, що в мене є неабиякий потенціал серйозно зайнятися штангою. Природа наділила силою, тепер усе залежить від мене, від мого ставлення до занять. А при роботі над собою можна добитися чимало.
То були часи, коли спорт в районі набирав обертів. Першу секцію з важкої атлетики в районі організував
Іван Фірцак-Кротон. Між спортсменами ходили мовлені свого часу всесвітньовідомим силачем слова, які з
часом стали крилатими: «Людина має бути не тільки фізично сильна, а й духовно, мати волю до перемоги. Тільки поєднавши все це, можна розраховувати на успіх». 12 разів був чемпіоном області з важкої атлетики Василь Білак з Іршави. Водночас він був призером чемпіонату України. Майстрами спорту СРСР стали Юрій Світлик, Василь Карабиньош з Іршави, Іван Волошиновський з Ільниці, Василь Мигалега з Осою. Позитивний приклад було з кого брати. Це були реальні герої свого часу, які власним прикладом по-казували, як треба боротися за своє місце під сонцем.
При відборі на службу в армію, військова комісія вимогливо поставилася до призовника, врахувала всі його
досягнення і можливості, зарахувала в 29-у окрему спортивну роту м. Львова. Серце хлопця від того переповнювала невгамовна радість: раніше там проходив солдатську службу земляк Дмитра Шкарупи, ільничанин Віктор Пасулько, який у майбутньому став відомим футболістом, виступав за «Чорноморець» Одесу, «Спартак»- Москву і в складі збірної команди колишнього Радянського Союзу. Свого часу був чемпіоном СРСР і срібним призером чемпіонату Європи. У армії Дмитро продовжував займатися штангою, брав участь у престижних армійських змаганнях, на бійцівських аренах зустрічався з найсильнішими важкоатлетами Союзу, входив у десятку кращих важкоатлетів військових частин колишнього Радянського Союзу. Був чемпіоном Збройних Сил Західного Військового округу.
− Там була армійська дисципліна, порядок і щоденна дворазова підготовка. Однак, ми викладалися на всі
«сто». Боліли руки, ноги, спина, ми втомлювалися, однак продовжували змагатися. Молодість є молодість. Кожен з нас охоче йшов на заняття, залюбки виконував настанови тренера. Водночас відчував, що енергія і сила щоразу подвоюються, результати поліпшуються, фізкультура і спорт уже безповоротно увійшли у наше життя. Уже не уявляв своє життя без штанги. Тому після служби в армії, із 1981 року, не вагаючись, пішов працювати інструктором фізкультури Іршавської бавовняно-ткацької фабрики. Робота була до душі, бо доводилося не тільки організовувати спортивні заходи на підприємстві, а й самому займатися улюбленою
справою, сповна працювати над собою, самовдосконалюватися. Водночас «беручи участь у спортивних змаганнях» об’їздив майже усю Україну – Київ, Харків, Львів, Луцьк, Ужгород…
Йому є що згадати. У 1982 році Дмитро Шкарупа став чемпіоном області. У ривку він підняв штангу вагою 117 кг, а в поштовху – 150 кг, а через рік на республіканських змаганнях виконав нормативи майстра спорту СРСР, поповнив лави іменитих на той час спортсменів Закарпаття. Зважаючи на досягнуті успіхи, його запросили працювати тренером у рідну Ільницю. Тут він уже почувався «у своїй тарілці». Сповна віддав себе важкій атлетиці. Протягом трьох десятиліть виховав цілу плеяду іменитих спортсменів. Майстрами спорту стали Василь Гайдук, Віктор Полюдов, Дмитро Галас з Ільниці, Василь Попович з Осою. Гордитьтся він і тим, що першою дівчиною − майстром спорту стала – Любов Шелельо з Ільниці. До речі, вона свого часу успішно закінчила Київський державний університет фізичної культури, наразі живе і працює в столиці України.
Дмитро гордиться тим, що багато його вихованців навчаються в Харківському спортивному училищі олімпійського резерву. Серед них – Володимир Барзун та Вікторія Довбар. Брат Володимира, Юрій, брав
участь у чемпіонаті України з важкої атлетики. Потрапив до олімпійського резерву і Євген Роман з Ільниці. Чимало добилися у спорті також його вихованці Василь Олашин, Василь Величко, Петро Попович, Віталій Химинець, Василь Матіко, Ігор Теличко, Василь Копин. Хороші роздуми залишилися у Д.Шкарупи про тих, із ким свого часу доводилося разом виступати на різних престижних змаганнях. Це важкоатлети Василь Мигалега, Іван Карабиньош, Юрій Староста, Дмитро Магурський, Олександр Мошкола, Віктор Пилипко, Михайло Петришинець. Д.Шкарупа закінчив Київський державний інститут фізкультури і спорту, бо відчував, що без знань у сучасному світі не обійтися, потрібно постійно вчитися і самовдосконалюватися.. Бо інакше не вижити в умовах конкуренції. Попри активне заняття спортом, він не забував і про сімейне життя.
Одружився на чарівній дівчині Ользі, разом виховали і виростили дочку Тетяну, яка подарувала їм внучку Домініку. Уже під час розмови за філіжанкою кави Дмитро Шкарупа зізнався:
−Напевне, вас цікавить, як я підбираю своїх вихованців? Тут у кожного трен
ера свої секрети. У мене макси-мальна орієнтація на фізичні задатки і здібності юнака, який хоче займатися штангою. Важкоатлет завжди має бути у спортивній формі. Підготовка до змагань та участі в них, організація тренувального процесу, науково-методичного і матеріально-технічного забезпечення у поєднанні з умовами життєдіяльності, навчання та відпочинку, що дозволяє цілеспрямовано впливати на розвиток спортсмена та забезпечити необхідний ступінь його готовності до спортивних досягнень. А ще він повинен поставити перед собою мету: чого хоче добитися в житті. Із роками переконався: справжній спортсмен ніколи не повинен забувати про фізичну, технічну, тактичну, психологічну, теоретичну та інтегральну підготовку. Тільки тоді прийде успіх.
Василь ШКІРЯ
