- Нове життя - https://nz-ir.com -

Бабка Олена та вся її родина

Хороша жіночка проживає неподалік від нас. Хоча уже переступила 80-й, але вона весь час в роботі. Щонеділі й на свята йде до церкви Богу помолитися. За себе, дітей, онуків, правнуків і за всіх християн, а також за померлих.
Із розповіді Олени Іванівни Бряник (Березнай) дізнаюся, як її батько двічі йшов на війну (при мадярах) і вертався додому живий і здоровий. А вже як пішов у третій раз, більше його не бачили. Загинув. А Оленці було тоді лише рік, то ж батька не пам’ятає. Тяжко доводилося матері виховувати трьох дітей у свої 25 років.
А батько Олени Іванівни, з розповіді її матері, Юлії був великим майстром. У них була своя кузня, токарня, де виготовлялися з дерева різні предмети вжитку, кросна, лади. Із заліза батько робив односельцям все, що було їм потрібно. Коні кував, вози робив, чоловіків голив, хворі зуби витягував. А що найбільше – літак змайстрував і готував випробувати, але клята війна все перекреслила. У 29 років загинув.
Як говорить Олена Іванівна, коли народився старший брат Василь, батько дав дитині в руки сокиру, аби теж майстром став. І дійсно, він був чудовим спеціалістом по дереву, столярував. А Олені і старшій від неї Марії, книги до рук клав аби знали молитися. Та вже нема ні брата, ні сестри.
Олена Іванівна вийшла заміж у 24 роки за Андрія Бряника. Сімох дітей народила (одне померло немовлям). Із часом чоловік зачастив вживати спиртне і вже сім’я не мала спокою ні вдень, ні вночі. Згодом поїхав на заробітки й оженився там.
Важко, ой як важко було виховувати шістьох. Допомагала їй в цьому мати. Юлія була жінкою богобойною, псалтирі читала, за що одержувала один карбованець, за який могла купити кілька хлібин.
Розійшлися її діти як повиростали. Син Василь на Волині мешкає з сім’єю, Іван – на Вінниччині оженився. Дочка Марія в Білгороді проживала, та 22 роки тому її збила на смерть машина. Залишилися сиротами Юрій та Іринка. Виховала їх бабка Олена. Слава Богу, Іринка в Сваляві знайшла свою половинку, донечку Домніку виховують. А Юрко, майстер на всі руки, ще легінює.
Не склалася сім’я у сина Андрія, але дочка Ганночка частенько до батьків забігає. А дочка Ірина із чоловіком трьох дітей виховали. На жаль, перед самими Миколами (19 грудня) їхнього сина Миколу на смерть у Сільці збила машина. А він був би хорошим юристом (закінчив вуз). Батьки ніяк не можуть прийти до себе після такої тяжкої втрати. Микола мав багато друзів, робив усім тільки добро. Але Господні путі несповідимі. На його могилі постійно горять свічки.
Живе Олена Бряник із наймолодшим сином Петром, невісткою Оксаною та їхніми п’ятьма дітками. У народі кажуть: який ішов, таку й найшов. І це дійсно так, бо Петро дуже добрий чоловік, а який роботящий, все вдома перебудував. Оксана ж – золота жіночка, не невістка, а дочка Олени Іванівни. Зустрів Петро свою суджену в Києві, хоча вона родом із Хмельниччини.
Старша дочка Петра та Оксани уже в сьомий клас піде, Василько – в п’ятий, Павлик – у четвертий, Марійка – в другий. І тільки шестимісячна Настуся до всіх посміхається, ручки простягає. Мале янголятко. Питаю Марійку чи любить сестричку. «Дуже, дуже її люблю!»,- каже дівчинка. Всі діти, в свою чергу, слухаються батьків і бабки. Вона навчила всіх молитися, до церкви приводить. Виховує бути чемними, чесними, вчитися добре. І хоч жінка постійно в русі, але для дорогих онуків, що лише захочуть, пече, смажить, варить. І спати з бабкою всі хочуть. Василько каже: «Бабко, хто з нас буде молитися, як вас не стане?» А Павлик відповідає: «Я піду і викоплю бабку з ями». А Марійка: «Бабусенько ви наша, ми вас ніколи нікуди не відпустимо». І горнуться до бабки, цілують її всі.
Має Олена Іванівна 14 онуків, 3 правнуків. То ж дай їй, Боже, за її доброту, за щирі молитви, за любов до всіх людей ще довго жити в здоров’ї і ніколи не тужити.
О.І.Бряник все життя трудилася. Спочатку на виноградниках, потім на бавовняно-ткацькій фабриці. 25 років віддала роботі в школі. Вони обидві з невісткою люблять квіти. А тому будинок в квітах потопає – як у казці.

Ганна ЛЯШКО,
с. Осій