Версія для друку Версія для друку

ПОЕТ ДМИТРО КРЕМІНЬ В СОНЯШНИКАХ ЗАКАРПАТТЯ

Соняшник із-за старого тину
Посміхнувся – блиснув чорний зуб.
А колись я тут учив дитину
По землі ходити без упину.
Цим уривком із чудової поезії нашого великого земляка розпочинаю розповідь про літературно-мистецьку творчість, у якій наш земляк поєднав у два такі несхожі українські регіони – Закарпаття та Миколаївщину. Дмитро Дмитрович Кремінь – поет, есеїст, публіцист, перекладач, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Народився 21 серпня 1953 року у селі Суха Іршавського району Закарпатськоі області. У гірському населеному пункті Суха Довжанської територіальної громади відбуваються доволі знакові події, пов’язані із іменем нашого славетного земляка Дмитра Креміня.
Ми вирішили дещо привідкрити цю офіру, зберігши, однак, за ініціаторами респекту лауреатові Шевченківської премії підняти цілу завісу його вшанування. У цьому плані нам на допомогу прийшов уже знайомий читачеві «Нового життя» художник-скульптор Василь Білей.

– Василю, а ти був знайомий особисто з поетом?  
– Звичайно. Нас поєднав Ужгород – всі дороги ведуть сюди і звідси талановиту молодь у великий світ мистецтва. Саме тут, свого часу, навчання проходив поет. Я ж пригадую  початок 2000-х років і моє мистецьке навчання в обласному центрі.
…Осінній темний ранок в селі Суха, тут по сусідству, від моєї домівки, навпроти, через центральну дорогу проживали батьки поета. Дмитро Дмитрович, відвідуючи рідню в селі в той час, далі їде до свого брата (Івана) автомобілем, тож і мені випала нагода поїхати разом із ним на навчання. Таким чином я вперше знайомлюсь з Дмитром Дмитровичем. Наче сон, зараз пригадую розмову в дорозі та мудрі, обережно сказані поради студенту від митця і геніального Лицаря пера …
– А чи важкий образ для роботи і як йдуть пошуки над ескізами?
– Першою моєю думкою: «Зараз дивлюся на фото Дмитра Дмитровича і сприймаю його, як дуже скульптурний, самобутній та інтелігентний образ». 
« Щоб зрозуміти поета,– треба піти в його край» – писав Гете. Вже тепер, у 2021-му році, чудової травневої квітучої пори, відвідуючи свою рідню, мені випала нагода попрацювати в мистецтві акварельної графіки над портретним образом Дмитра Дмитровича. Спочатку йдуть олівцем лінійні ескізні пошуки декількох варіантів, – молодість і зрілість поета. Народжується портретний образ у стиглих соняшниках молодого Дмитра Дмитровича, я дуже задоволений, що мій задум співпав з думкою людини, яка попросила мене попрацювати над портретом поета. Робота зроблена в техніці акварелі, далі композицію доповнює надпис на пері, прізвище поета – КРЕМІНЬ.
– Цікавий обрис творчості. Дмитро Дмитрович творив, як творилося: натхненно, продуктивно і самобутньо. Бо: «Не я пишу – це мною пише Бог».
– Переді мною постійно влучний автобіографічний вірш поета « Біг із бар’єрами»:
І я тоді поїхав до Іршави.
Тоді (і зараз) у нас казали:
до Ершави.
Пішов на пошук молодої слави,
Покинувши гірське село Суху…
Був і сінокіс тоді. Пахучі трави
Так ніжно шепотіли, мов октави (отави)
Писалися у літню ніч суху.
Над видноколом рідної Сухої
Стелився запах молодої хвої,
Вузькоколійка, (вже нема) потяг, мотовоз…
І срібний дим станційної зупинки,
Й попереду віршавські поєдинки,
І запахи книгарні, мов наркоз
– Звичайно ж знаємо, що Дмитро Дмитрович мав хист і до малювання! Авжеж, так простіше і приємніше працювати з людиною, яка близька в своїй праці для художника?
– Уявіть, школяр, малюнки ще в юні шкільні роки поета виставлялися на конкурсах, навіть міжнародних. Його поезія, високо оцінена закарпатськими майстрами слова, стає відомою столичним класикам.
Пригадую декілька років тому розмову з журналістом і головним редактором газети «Нове  життя» паном Михайлом Дмитровичем Ісаком. Він порадив, щоб попрацювати над образом в мистецтві Дмитра Дмитровича, а вже в теперішній весняний час йде мистецька творча праця над його втіленням.

Михайло ІСАК,
Василь БІЛЕЙ,
скульптор.

Ваш отзыв

Ваш коментар