- Нове життя - https://nz-ir.com -

ПАВОДКИ: ЗАКАРПАТСЬКІ, ЄВРОПЕЙСЬКІ. У НАС, ПОКИ ЩО, СУХИЙ ЗАЛИШОК

За останніми офіційними даними, число загиблих від наслідків катастрофічних паводків у Західній Європі наближається до двохсот, а зниклих безвісти – понад тисячу. Попередні оцінки нанесених збитків коливаються у межах кількох мільярдів євро тільки по північно-західних землях Федеративної Республіки Німеччина. А лінія стику двох кліматичних фронтів зачепила також Бельгію, Нідерланди, Чехію.
При жахливому психологічному ударі по населенню землі Західна Рейн-Вестфалія не обійшлося без політичного перцю. При офіційному виступі президента ФРН Франка-Вальтера Штайнмаєра на другому плані телевізійні камери зафіксували непристойний на подібному заході сміх, як виявилося, одного із імовірних наступників Ангели Меркель.
На згадку прийшли події наші, місцеві, правда, двадцятирічної давності. Ті, кому 40+, повинні добре пам’ятати, коли перша катастрофічна повінь 1998 року минула, всіх дохлих собак політичні опоненти навішали на покійного губернатора краю і на лісівників. Розгул цькування зашкалював, звинувачення лавою, камінням і попелом вивергалися на голови офіційних осіб: рефреном звучало розкрадання лісових багатств Закарпаття, неконтрольована вирубка лісів, що заради правди, також мала місце, хоча і не в таких масштабах, як це тоді подавали «незалежні» ЗМІ. Ніхто не слухав і не бажав навіть прислухатися до тих спеціалістів, хто наводив бодай якісь контраргументи. Все підносилося майбутньому електорату в чорно-білій тональності, немовби й життя таке.
Через неповних три роки картина повторилася майже один в один, хіба що, природа поміняла осінь на зиму.
Співвідношення природних і антропогенних факторів, майже один до трьох, що спричинили паводки, практично не змінилося.
Згодом, на жаль, закарпатці поступово «звикли» до подібних катаклізмів, щоправда, масштаб їх, слава Богу, не був уже таким руйнівним.За ці роки локальні зливи і буревії не обходили і не обходять Іршавщину до цих пір. Минулого року це було у Приборжавському і Броді, цього року – у Дунковиці, Богаревиці та інших населених пунктах.
Нині «мі-і-і-і-сцеві» експерти у справах небесної канцелярії ніби води в рот набрали.
А от європейці реально вказують на глобальні зміни клімату. Коли дещо подібне виносилося на дискурс, як один із визначальних факторів, на нашій дискусійній площадці, це подавалося як чергова форма окозамилювання.
Та менше з тим усім. Комусь це тепер глибоко в намулі, хтось уже – на усій правді; хто пережив – той пам’ятатиме.
Важливо одне – зробити правильні уроки, упередити можливе повторення катастрофи у майбутньому, а те, що ми знаходимося у зоні ризику вкотре підтвердилося недавніми подібними подіями у Рахівському районі.
Доводиться знову повертатися до фактору політичного, хоча, по великому рахунку, його би слід віднести до більш вищого – суто життєвого рівня. На жаль, політика в даному конкретному випадку виконує не найкращу роль. Наші її українські традиції мають свої, доволі неприглядні, викривлення. По-перше, можемо спостерігати хіба що як виняткове явище спадкоємність у владі, особливо – середнього та вищого рівня. Носії інституційної пам’яті вимиті електоральними паводками на виборах, як опори з-під мостів.
Ми доволі швидко забули про прийняті довгострокові державні програми з мільярдними бюджетами, які передбачали цілий ряд будівництв протипаводкових об’єктів, захисних споруд, періодичних попереджувальних заходів. Частина їх була успішно реалізована, деякі – лише у відсотковому, а іншим – не судилося. До речі, на трагічному прикладі Західної Європи можемо почати пригадувати власні упущення. Серед ключових факторів значних людських жертв випадання однієї із ланок у попередженні загроз паводку. А тепер нам слід задати собі запитання: коли і як останній раз ми тестували систему попередження надзвичайних ситуацій на рівні територіальних громад і району, тепер уже, Хустського. Чи чекаємо ефекту півнячого дзьоба?
Хто знає де, і під сукном якого партійного кольору чекають, здається, навіть уже розроблені у форматі проєктно-кошторисної документації плани зведення кількох сухих польдерів на теренах колишнього Іршавського району. Тепер, плановані під них землі опинилися у різних територіальних громадах, що вже значним чином понижує спроможність і, правді бути, бажання місцевої влади їх реалізовувати. А ще варто згадати, що за останні десятиліття ці земельні ділянки всіма правдами і не правдами приватизували спритні ділки, що так чи інакше мали відношення до влади. Тож, скоріше за все, державі доведеться викупляти уже за ринковими цінами землі під сухі польдери.
Нехай і так, головне, аби нас не топило.
Але рано, чи пізно – буде.
Топитиме, якщо ми не зробимо висновків і не вживемо заходів.
Природа – не Гідрометеоцентр України, і не футбольний арбітр, червона картка може бути і не облікована.
Важливо одне – зробити правильні уроки, упередити можливе повторення катастрофи у майбутньому, а те, що ми знаходимося у зоні ризику вкотре підтвердилося недавніми подібними подіями у Рахівському районі.

Михайло ІСАК.