Версія для друку Версія для друку

Довгожителька з Черничковиці

Кажуть, старість не в радість. Та в радість вона тим, хто живе з Богом та з благочестивими дітьми. Такою і є осійчанка Й.Д.Староста (Будера), яку взяла до себе як самотню, дочка Ольга. І ні на мить не дають сумувати бабусі правнучки Сашка та Златка. Старша перейде в другий клас, а менша – в перший. А бабуся не намилується, як гарно танцюють дівчатка (вони обидві відвідують танцювальний гурток). А часто і віршики їй розповідають, а взамін за це діточки чарівну казочку послухають. І так майже щодня.
Йолана Дмитрівна розповідає про своє дитинство, недоспані ночі, убоге життя… Їх у сім’ї було десятеро дітей. Не раз її, малу, мати відправляла аж під Бужору доїти корів і принести свіженького молочка додому. Дівчинка постійно ходила босоніж (її подруги теж), бо взуття не було. Навіть узимку босою бігла в криницю за водою або прати в потічок. Десь 40 кілометрів вдень босоніж ходила.
Не було вдосталь і наїстися. Бувало, зварить мати картопельки і кожному з десятьох поділить по три картоплини (аби всім вистачило), посипані червоною сіллю. Токан їли з розбавленим молоком (аби всім вистачило). А хліб мати пекла з молотих кукурудзяних качанів.
Один з братів – Федір, був директором школи в Сухій, а згодом його перевели вчити в школу у Підгірне. Туди дівчинка навпростець, через Новоселицю, братові їсти носила. У Вилок теж носила їду, там сестра вчилася.
Коли трохи підросла, Йоланка вже у Берегові на виноградниках працювала. Копати тяжко, але змушена була на хліб заробляти. Багато дівчат з Осою там теж робили.
А ще допомагала місити глину, коли з тої стіни ліпили (від одної до чотирьох верств). Дівчину хвалили, а вона ще більше старалася.
А скільки залицяльників було у красуні? Просили її руки багато хлопців, але мати не хотіла ні за кого віддавати дочку.
Вже у 28 років Йоланка вийшла заміж за вдівця з чотирма дітьми. Дмитро дуже полюбив її, подарунки приносив. Ось вона й стала його діточкам справжньою мамою, всю себе віддавала їм. Тож виховали й вивели в люди обоє з чоловіком справжніх патріотів країни. Давненько нема в живих сина Івана (колишнього секретаря парторганізації колгоспу «Перше травня»).
У Йолани з Дмитром народилася дочка Ольга, яка вийшла заміж за Івана Черничка і пішла до нього жити.
Й.Д.Староста постійно в роботі. Зранку, після сніданку, вдома худобу спіхує, потім поспішає на роботу в рільничу ланку, яка займалася вирощуванням тютюну.
− То дуже кропітка робота, − розповідає Йолана Дмитрівна. − Достиглі листочки зривали, вночі гладили, а вже сушений тютюн упаковували для відправки. Важко було, але вона не лінувалася.
Часто бувало й таке: в обідню пору жінки відпочивають, а вона від шахти поспішає додому корову подоїти. Зранку ж, до роботи, ще й молоко на базар понесе, аби якась копійка була, бо в колгоспі дуже мало платили.
Потім Йолана Дмитрівна в колгоспних парниках працювала. Трудилася, не покладаючи рук, то ж начальство її поважало за старанність.
Уже 20 років як Йолана Дмитрівна вдовою стала. За все життя вони з коханим чоловіком ніколи не сварилися, між ними завжди панувала взаємоповага. Цьому й дітей вчили. А кілька років тому й дочка Ганна вдовою стала.
Готувала Йолана Дмитрівна й саджанці для посадки. Акуратно складала їх в ящики з піском, вела старанний догляд за ними. Чебухи виноградні щепила з метою посадки привитих європейських сортів винограду. А її сестра Марта вела кадрову роботу в колгоспі. А ось із її сестрою Оленою зв’язку немає (десь проживає на Донеччині). Із братом Іваном спілкується часто – він мешкає в Росії.
Й.Д.Староста все життя худобу любила. І тепер корову тримає. Ще й зараз про курей, качок турбується, за дітьми доглядає. І все просить щось робити, аби не нудьгувати.
Не забувають про стареньку маму діти, навідуються до неї і внуки та правнуки. Днями майже всі зібралися, щоб привітати рідненьку з 90-річчям! А вітати було кому – має 13 онуків, 21 правнуків. Випили по чарці за дорогу іменинницю, скуштували смачного торта, виготовленого онучкою Мирославкою. А ще були побажання мати міцне здоров’я, сили, кріпості і прожити літ до ста.
Радіє бабуся за чоловіка онуки Мирослави − Івана Поповича, який став старостою гірського села Осій. Каже, що він дуже чесна і порядна людина. Осійчанам просто пощастило.
Така вона, довгожителька із Черничковиці. Їй є що згадати, про що розповісти.

Ганна ЛЯШКО,
с.Осій

Ваш отзыв

Ваш коментар