Версія для друку Версія для друку

Батько і син з вулиці «китайської»

Виявляється,у Арданові є і така вулиця. А знаєте чому її так називають у селі? Бо там проживає дуже багато дітей. Тут уже впродовж кількох десятиліть мешкає і сім’я Павла Івановича Турянина, з яким разом росли, дружили, ходили в школу. Їх будинок знаходиться на краю села, за яким розкинулися просторі поля колишнього колгоспу, де селяни займалися вирощуванням садів і виноградників, де колосилася золота пшениця, радувала око кукурудза. Із розвитком науково-технічного прогресу на поля приходила сучасна техніка, селяни почали вирощувати сільськогосподарські культури механізованим способом. «Китайською» вулицею щодня проїжджало десятки тракторів, від яких малеча була просто у захопленні. Як у нас тепер кожен президент, так тоді кожен мріяв стати механізатором. Після закінчення школи я пішов учитися на агронома, а Павло – на механізатора. А наш друг дитинства Іван Шанта закінчив Львівський сільськогосподарський інститут і став інженером-механіком.
Павло Турянин народився 1959 року в селі Арданово в сім’ї колгоспників. У нього були два брати і чотири сестри. Сільські діти змалечку звикли працювати на землі. А Павла приваблювала ще і техніка. Брала цікавість: завдяки чому працює той чи інший агрегат, як його полагодити. А були й такі випадки, що не раз потайки від батьків цупив слив’янку і вгощав механізаторів. За це йому бувалі трактористи доручали сідати за кермо і керувати трактором. Тому після закінчення Арданівської восьмирічки твердо вирішив стати трактористом і працювати в рідному колгоспі. Задумане − збулося. За направленням радгоспу імені Мічуріна хлопець успішно закінчив у 1976 році при Іршавському райоб’єднанні курси трактористів і отримав посвідчення механізатора. Десятки років Павло Іванович чесно і добросовісно пропрацював на землі. Йому доручали різні роботи: підготовку ґрунту до сівби, збирання урожаю, перевезення його до складських приміщень. Збирав також та пресував траву і солому, звозив із поля зерно. Роботи вистачало із ранку до пізнього вечора. У той час я вже працював у господарстві, спочатку бригадиром, потім агрономом, у нас ніколи не виникало з ним непорозумінь. Один одного розуміли з півслова.
У роботу, яку виконував, вкладав серце і душу. Тому завжди був у пошані в керівників господарства. Свій багатий досвід і знання охоче передавав молодим механізаторам, або хлопцям, які проходили в колгоспі виробничу практику. Було й таке, що його з кращими механізаторами району запрошували на заготівлю кормів в інші області України. Дотепер пригадує роботу на полях Львівщини, Кіровоградщини та Вінничини. Саме йому доручали виконувати ці відповідальні роботи в господарствах дружніх районів, які змагалися. Звідти на адресу П.Турянина надходили тільки схвальні відгуки.
Спливав час. «Розумні» голови вирішили розпустити колгоспи, а землю і майно розпаювати, що й призвело сільське господарство до плачевних результатів. Залишились без роботи селяни, пустіє земля, занепало тваринництво. Тепер про ті часи залишилися тільки спогади.
Павло Іванович взяв у майновий пай трактор ЮМЗ-6, на якому працював у сільгосппідприємстві тривалий час. Техніка завжди була у нього в доброму стані, надійно служила, ніколи не підводила. Бо постійно вів старанний догляд за нею, дбав про те, щоб не було збоїв у роботі. Особливо багато клопотів було в нього весною, коли селяни розпочинали польові роботи: оранка, сівба, догляд за сінокосами. Часто доводилося працювати і вдень, і вночі. Спочатку люди раділи, що господарюють на власній землі, однак з часом присадибні ділянки почали занепадати. Поля пустіли, заростали бур’яном. Це й призвело до зменшення поголів’я худоби. Тепер уже й сіно нікому не потрібно. Благо, що в селі з’явився інвестор, який займається вирощуванням фундука. Людські паї взяв у оренду, почав наводити лад із бур’янами і чагарниками. А за орендовану землю дає людям гроші або зерно. Водночас інвестор почав залучати до роботи жителів навколишніх сіл. Найбільше затребувані ті, хто має власну техніку.
Коли товариство придбало нові трактори, до справи запросили і Павла Івановича разом із сином Романом. Вони працюють там дотепер. Керівництво сповна задоволене їхньою роботою.
Любов до техніки батько прищепив і сину. У свої 38 років син може керувати любою маркою трактора і виконувати будь-яку технологічну операцію.
Дружина Марія здебільшого займається домашнім господарством, бо тримають на ґаздівстві і корівку, і свиней і курей, садять овочі. Все це потребує певного догляду, який ведуть в основному чоловік із сином, бо невістка доглядає за дітьми.
Павло Іванович разом із дружиною виростили і виховали дочку і двох синів. Роман з сім’єю проживає разом із батьками, а Іван – у селі Негрово. Дочка Вікторія з чоловіком Павлом мешкають у Броді. Батьки гордяться своїми дітьми, бо вони продовжують їх рід. А ще вони радіють за своїх онуків, яких у них, слава Богу, уже семеро: Іван, Віталій, Владислав, Роман, Алінка, Марійка, Анютка.
…Робочий день у батька і сина починається вдосвіта. Гул моторів доноситься аж до урочища Гат. А це означає, що село живе, відроджується, а коли його мешканці у повсякденній праці – буде хліб і до хліба.

Іван ЛЕНДЄЛ,
с.Арданово

Ваш отзыв

Ваш коментар