Версія для друку Версія для друку

«У далекобійника дві дружини – жива і залізна»

Кожна людина в певному віці починає задумуватися про майбутнє, зокрема про професію, роботу, якою б хотіла займатися. Вибір насправді величезний, і кожен знаходить собі справу по душі. Ось і іршавчанин Євген ще з 15-ти років вирішив, що стане водієм. Та не просто водієм, а далекобійником: «Я дуже люблю руль і швидкість. Обидва дідусі були водіями. Напевно й мені це передалося генетично», – каже хлопець.
На перший погляд може здатися, що це ніяка й не професія. Що може бути важкого в тому, щоб просто сидіти на місці і натискати на педалі. Проте насправді не все так просто. Навчитися керувати шматком заліза може практично кожен, а вже стати дійсно хорошим водієм – справа не з легких. Тут важливо завжди бути напоготові і вміти вчасно дати оцінку ситуації, що відбувається на дорозі.
Спеціальних коледжів немає, тому водіям доводиться все дізнаватися з власного досвіду, або ж з допомогою колег. Основним обов’язком далекобійника є перевезення різноманітного вантажу з точки А в точку Б: «Найважче перевозити техніку, адже нерідко на машини, які завантажені дорогим товаром, здійснюють напади. Є навіть спеціальний паралізуючий газ, який запускають в кабіну до водія, щоб крадії могли з легкістю винести все цінне».
Такі водії проводять в дорозі більшу частину свого життя, працюють як в середині рідної країни, так і за кордоном: «Зазвичай графік побудований так: 6 тижнів у дорозі – 2 тижні вдома. Найдовший рейс тривав 5 місяців, з нього я якраз тепер і повернувся».
Професія дуже тісно пов’язана з подорожами. За роки роботи можна відвідати десятки країн. Євген розповідає, що найбільше йому сподобалася Іспанія, яка приваблює своїм прозорим океаном, Франція з її привітними людьми та визначними місцями, Нідерланди з їхніми прекрасними гірськими краєвидами. Хлопець за будь-якої можливості відвідує різні цікаві місця, ходить на моря, аквапарки. Розповідає і про цікаві випадки, які траплялися в дорозі: «Між Францією і Англією є місто Кале, де знаходиться один із найбільших таборів нелегальних емігрантів. Якщо вони перетнуть кордон, то Англія їх прийме, тому і зі мною трапився випадок, коли одна з таких груп застрибнула в машину на ходу з надією, що я їх перевезу. У них злагоджена робота, одні стрибають – інший зачиняє причеп. Коли я почав рух, вони зрозуміли, що я не їду в бік Англії і почали сильно стукати, щоб їх випустили. Я довго не розумів, що це за звук, який потім доповнився ще й криком. Але все закінчилося добре, правда, нелегалам довелося добряче пройтися пішки, щоб повернутися назад».
Питаю і про стосунки далекобійників один з одним, чи правда, що всі вони дуже дружні і завжди готові прийти на допомогу: «Ми дійсно дуже дружні. Тут не важлива твоя національність. Незважаючи на війну, росіяни завжди привітно з нами розмовляють, як і ми з ними».
У кожного водія існують свої прикмети і забобони, проте всі вони поважливо ставляться до свого авто, бо вірять, що воно може «образитися»: «У далекобійника дві дружини – жива і залізна. Ти не можеш за свою машину сказати погано. Існує якийсь певний зв’язок між вами».
Незважаючи на всі труднощі, Євген дійсно обожнює свою роботу, захоплено про неї розповідає. Зараз активно ділиться всіма тонкощами професії з користувачами в Instagram, показує щоденне життя далекобійника. Переконуюсь, що в таких людей дійсно особливий світогляд. Вони здатні позбавляти себе комфорту і в той же час бачити в цьому своєрідну чарівність, без якої вони не змогли б жити повноцінно.

Богдана РЯБЕЦЬ

Ваш отзыв

Ваш коментар