Версія для друку Версія для друку

Як живуть нащадки вівчарів

Колись були дуже шанованими в Осої та за його межами Михайло Іванович та Ганна Іванівна Березнаї. Бринза, яку вони виготовляли, була чи не найсмачнішою. Та ще десятьох дітей мали, на жаль, вже чотирьох немає в живих.
На батьківському обійсті господарюють їхній син Петро зі своєю дружиною Світланою. Дванадцять дітей у них.
Слава Богу, уже вилетіли з рідного гніздечка старший син Михайло і приземлився в осійчанки Оксанки, які вже двох хлопчиків виховують. Дочка Світлана теж вподобала собі Юрка із свого села. Два з половиною річну донечку леліють. І Микола в урочище Черничковиця переселився до чарівної Олени, донечку вже бавлять. А син Петро у сусіднє село Білки перескочив і привів додому Світлану, вже у них чотиримісячний малюк росте.
На відданні дочки Березнаїв – Яна і Аня. Щойно повернулися дівчата з Угорщини, де тяжко працювали, аби щось заробити.
А шестеро дітей Березнаїв ще школярі. Найменший, Андрійко – другокласник. Настуня закінчує четвертий клас і вже в новому навчальному році перейде в середню школу. Там уже навчаються шестикласник Максим, семикласник Юрко, восьмикласник Дмитрик та десятикласник Іванко. Як каже мати, якраз би потрібні кошти, і не малі, аби взути, одягнути, придбати продукти харчування. Та ще й огород мусять обробляти, щоб мати щось і своє, бо купувати все не виходить.
Тут кожна дитина має своє завдання по господарству. Бо ж і корову тримають, і кози випасати потрібно, і поросятко нагодувати слід, а ще вдома є кролики, кури і кішки.
Світлана Березнай – мати героїня. «Та що мені з того, − каже, − коли не маю ніякої допомоги від держави».
Чоловік Петро, доки мав здоров’я, вівчарював. Потім на ноги захворів. Бо, як згадує, не раз під кущиком босий спав біля отари, овець доїв, з кіньми по людях робив, орав, возив, кому що треба було. Отак і ноги простудив. Доходило до того, що хотіли йому і ногу ампутувати. Слава Богу, якось обійшлося, народними методами лікується, а ще дозволить собі і п’ятдесят грам випити.
Коли Світлана на «Барві» працювала, він дітям їсти наварить, хліб спече, сиру із козячого молока зробить.
А недавно Світлану скоротили на роботі і направили в центр зайнятості, а там мало платять. Та й сама вона хворіє. Навіть в обласному центрі не можуть поставити правильний діагноз. На медикаменти грошей не вистачає.
Петро має тридцять років трудового стажу, більшість з яких − колгоспного. Та на пенсію іще не час, групу не дають і роботи для нього легшої нема, і ніде не може працевлаштуватися.
Отак і живуть Березнаї. Старші діти стараються батькам щось допомогти в ремонті будинку. Але і шістьох діточок в школу належно вирядити мусять.
Вже й п’ятьох онуків мають. Петро навіть зошита завів і записує імена, бо може й забути як їх звати. А це: Артемчик і Максимчик, Валеріка, Ніколетка, Сашик. Та ще, дасть Бог, будуть, бо на черзі Яна і Аня. Тільки б хороших женихів мали.
Трудолюбива, дружна, чесна родина Березнаїв. А коли зійдуться всі, ото радість для батьків, бабки й дідика, а коли разом – і галасу чимало, і веселого дитячого сміху. І хай всі будуть здоровими та щасливими і мають всього для життя.

Ганна ЛЯШКО,
с. Осій

Ваш отзыв

Ваш коментар