Версія для друку Версія для друку

КНИЖКОВО-ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ ДЕБЮТ ВАСИЛЯ ШКІРІ

Письменник Василь Шкіря з Іршави – добре відомий казкар на теренах Закарпаття. Цікаво, що він завжди знаходить неординарні сюжети, вдається до різноманітного поєднання художніх засобів. І, до речі, не зупиняється на якомусь одному жанрі. То творить п’єси, то пише в стилі фентезі, то любить погратися в містику. Напевно, є у нього таки дещо від Потушняка. І, мабуть, недарма був чотири рази лауреатом обласної літературної премії імені згаданого письменника. А ще, як відомо, Василь Васильович торує шлях журналіста чимало років. За цей час зустрічався з багатьма відомими постатями і, звісно, писав про них статті. І цими днями Василь Шкіря певною мірою дебютував, адже вперше видав книжку, в якій вміщені його публікації.
Книжка побачила світ у видавництві «Карпатська вежа». Має назву «Потушняк у моєму житті». До видання увійшло 30 статей. Розпочинається воно з «Наодинці із Шевченком». Автор згадує про палкого книголюба, з яким йому довелося спілкуватися – з Іваном Бурлаковим. Цей чоловік мав «Кобзар» Тараса Григоровича, виданий на початку 50-их років. Цю унікальну книжку зберігає його донька Людмила Митровцій – вчителька української мови та літератури.
В іншій публікації Василь Шкіря згадує і про своє знайомство із знаковою постаттю на літературній ниві Закарпаття – Федором Потушняком. Його роман «Повінь» Василь Васильович придбав, будучи школярем, за кошти від продажу слив. Коли працював у районній газеті «Нове життя», то редактор Іван Печора відрядив кореспондента Василя Шкірю на творчий вечір митця з нагоди 80-річчя, на якому, звісно, випала чудова нагода познайомитися із видатними письменниками краю. Як зазначає автор, художні набутки Федора Потушняка позначені синтезом народної міфології, вірувань та звичаєвості. У його творах багато прикмет та повір’їв, у які вірять селяни.
Не міг автор не вмістити в книжці й інтерв’ю із відомим білківчанином Петром Пітрою про його книжку «Білки. На берегах долі…». Це історико-краєзнавче есе про визначні події, місця і людей найкрасивішого села на берегах Боржави. У цій книзі можна прочитати, як село виглядало багато років тому, знайти відомих людей. Деяких із них, на жаль, вже нема серед нас. Варто відзначити і те, що автор неодноразово спілкувався із депутатом Верховної Ради кількох скликань колишнього Радянського Союзу Юрієм Пітрою та писав про нього статті. Ще одне інтерв’ю з Петром Пітрою стосується книжки Антона Копинця про відомого силача Фірцака-Кротона.
Доволі цікаво Василь Шкіря розповідає про братів Сідорів з Колодного. Це були кумири молоді у 70-80-их роках минулого століття. А їх вокально-інструментальний ансамбль «Верховина», який створено на базі однойменного колгоспу, був затребуваним не тільки в нашому районі, а й далеко за його межами. Він збирав цілі аншлаги на стадіонах і в будинках культури, музикантів запрошували на корпоративи, ВІА брав участь в обласних, всеукраїнських і всесоюзних оглядах, часто повертався додому з нагородами.
У книжці можна прочитати два інтерв’ю із головою обласної організації Національної спілки письменників України. У них ідеться про вплив карантину на творчість, роман «Експрес-наречений», збірку поезії «Три по сто». Чимало уваги приділено питанню введення квот для україномовного мистецького продукту в українському інформаційному просторі. Йде мова і про прийняття Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Дві статті автор присвятив відомому письменнику з Іршави Степану Жупанину, котрий зіграв важливу роль у житті В. Шкірі як казкаря. Степан Ілліч був високоосвіченою людиною, навчався в аспірантурі Інституту педагогіки Академії педагогічних наук УРСР, блискуче захистив кандидатську дисертацію. Працював завідувачем кафедри гуманітарних наук в Ужгородському державному університеті. Згодом був переведений на посаду завідувача кафедри педагогіки і психології в Закарпатський інститут методики навчання і виховання, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. У нього було широке коло його наукових зацікавлень – еколого-естетичне, моральне, трудове, художнє виховання дітей і молоді, формування національної свідомості школярів, проблеми дидактики, інноваційних технологій навчання, педагогічної психології, післядипломної освіти.
Згадує Василь Шкіря і про зустріч з видатним поетом України, талановитим закарпатцем Петром Скунцем. Той завітав у редакцію районної газети «Нове життя» разом із редактором обласної газети «Закарпатська правда» Степаном Вашем і художником Петром Шолтесом. Вони мали виступити перед хліборобами гірського колгоспу «Верховина», які приступили до збирання цьогорічного урожаю. Тут Петро Скунць презентував книжку «Розрив-трава». Він пояснив, що, за народними переказами, розрив-трава – це казкове зілля, що має чарівну силу розривати кайдани, відмикати замки.
У статті «Заповітні мрії поета, філософа, публіциста» Василь Шкіря пише про поета Василя Густі. Його творчість не залишилася непоміченою. Він має чимало літературних нагород. Серед них – обласні премії імені Дмитра Вакарова, Федора Потушняка, Зореслава, всеукраїнська премія ім.. Павла Тичини, медаль Національної спілки письменників України «Почесна відзнака» та відзнака обласної ради й облдержадміністрації «За розвиток Закарпаття». Йому присвоєно звання «Заслужений працівник культури України».
У книзі є також публікація про лауреата Шевченківської літературної премії Мирослава Дочинця. Йде мова про життєвий та творчий шлях письменника, котрий каже: «Кожного разу, починаючи книгу, до кінця я навіть не знаю, чим вона закінчиться. Чесне слово. Я живу серед своїх героїв, вони мене ведуть за собою та щоразу чогось вчать. Тобто кожен роман – це конспект певного духовного піднесення.
Публікація «Коли багатство не в роках…» розповідає про видатного фольклориста краю Івана Хланту. Ось що Василь Шкіря пише: «Вперше доля звела мене з І. Хлантою понад тридцять років тому. І навідався він у місто над Іршавкою не з пустими руками – із дарчим підписом вручив мені свою книжку «Літературне Закарпаття у ХХ столітті» (1995 – 967 стор.). Там було вміщено короткі бібліографічні дані і про письменників Іршавщини. Зустріч запам’яталася ще й тим, що на відміну від інших майстрів пера, майже не вживав спиртне, мотивуючи це тим, що в нього попереду ще багато роботи…»
У цьому дебютному виданні є ще низка статей про інших знаних творчих постатей. Зокрема, про поетів Івана Мельника з В. Раківця, Івана Петровція і Марії Звонар з Осою, Івана Шмулигу з Приборжавського, Юрія Ломагу з Броду, етно-фолькспівачку Мирославу Копинець, зразковий музично-драматичний театр «Пролісок», іршавську «Просвіту», книжку Ірини Густі (Звонар), письменника Юрія Мейгеша з В. Раківця та гумориста Юрія Шипа.
Схоже на те, що книжка Василя Шкірі доволі непогано презентує творчий бомонд минулого століття та сьогодення. Можна сподіватися, що вона збурить середовище інтелігенції.

Іван КОПОЛОВЕЦЬ

Ваш отзыв

Ваш коментар