- Нове життя - https://nz-ir.com -

Довгожителька з Осою − моя вчителька

Нарешті я прийшла до неї, як найлюбимішої, наймилішої своєї колишньої вчительки, з якою не бачились більше трьох років, відколи взяла її до себе з Осою в Ільницю дочка Наталія. Це Марія Іванівна Будера, яка привила мені любов до української мови на все життя.
Я обнімалася з нею зі сльозами радості в очах, радості за те, що вона вже переступила 90-річний поріг і зараз ще можна з нею поспілкуватися, порадитися, почути її думку з того чи іншого приводу. На свої літа Марія Іванівна має прекрасну пам’ять.
…Із чотирьох сестер сім’ї Ковбасків з Ільниці – Новоселиці Марійка була третьою дитиною. Пам’ятає, як мати захворіла на тиф, потім сестра Анна, а опісля і вона. У всіх висока температура, голова зосталася без волосся. Через два тижні матері не стало, а сестра опісля пішла на поправлення. Марійка ж пролежала дванадцять тижнів, та така була ослаблена, що вітер нею колисав, а як вийшла надвір на світло, впала. Гарячку протягом 40 днів збивали хініном.
Наймолодшій сестричці було рік і вісім місяців як серйозно захворіла. Обступили дівчатка колисочку і моляться, слізно просять: «Боженьку, не забирай від нас нашу Марточку, бо ми її дуже любимо». І Бог їх вислухав. А коли Марта (вже заміжня вчителька) після других пологів мала запалення головного мозку, знову просили для неї ласки Божої. Тоді лікар сказав: «Вона ще дуже молода, повинна жити». І сталося диво: вона стала на ноги!
А ще доти Марійка три роки провчилася в Берегівській гімназії. Та коли після війни цей навчальний заклад закрили (в 1946 році, коли й тиф уже перенесла), старша сестра Марійки − Юлія уже була заміжня.
Середню школу дівчина закінчила в Іршаві. Вона дуже хотіла й далі піти вчитися і вже 1950 року стала студенткою Ужгородського державного університету. Заочно вчилася на філолога, хоч і бажала бути вчителем математики.
Після закінчення вишу повернулася додому і хотіла влаштуватися на роботу в Іршаві, та її направили в Приборжавське. Тут в одному класі вчилися дівчатка, а в паралельному – хлопці, котрих і доручили їй. Коли заходила в клас на урок, хлопці кудись раптово зникали. Так було тиждень, потім звикли. Пройшло небагато часу і вони просто припали до неї, Марія Іванівна стала їх улюбленою вчителькою. Коли переводилася на роботу в с.Осій, від щирого серця плакали за нею.
В Осійській восьмирічці педагогу доручили навчати німецьку, згодом – математику і українську мову. А вже через три роки стала завучем. І хоч як не любила цю посаду, все ж 20 років відпрацювала. Бо тодішній директор школи П.М.Потушняк хотів лише її. М.І.Будера чесно виконувала покладені на неї доручення, бо була дуже відповідальна.
Згодом Марія Іванівна вийшла заміж. Чоловік наразі працював в колгоспі, потім перейшов на роботу в сільраду, а заодно у вечірній школі викладав садівництво та виноградарство.
Робота роботою, але життя диктує своє. Попри все, треба було будуватися. Так як чоловік постійно хворів, сама доставляла камінь на фундамент. Та так допрацювала, що й сама наразі захворіла, мала анемію. На допомогу прийшов районний відділ освіти – їй дали путівку на Кавказ. А там приймати її не хотіли, мовляв, їй треба звернутися до лікарні. Та світ не без добрих людей – знайшлася лікарка, яка допомогла влаштуватися в санаторій. Там пробула 21 день. А вдома троє діточок: Наталочка, Василько і Олька. Мати на відстані відчувала, що вдома щось негаразд. А то найменша шестирічна Олечка захворіла на ангіну, висока температура. Мати мов на крилах прилетіла в обласну лікарню. Лікар Желєзняк дуже старався, аби дитина стала здоровою.
Давненько вже і діти Марії Іванівни дорослі. Дочка Наталія в Ільниці побудувалася (працювала на Ільницькому дослідному заводі мастильного обладнання начальником відділу кадрів). Наймолодша Ольга вже понад 20 років як в Угорщині проживає. Вчителька за фахом (як і батько чоловіка), працює в дитсадку вихователькою. А син Василь вже другий рік як пішов у потойбічні світи. Раптово. Втрата сина для матері стала найтяжчим випробуванням у цьому житті.
П’ятьох онуків і трьох правнуків має довгожителька. Троє з них теж вчителі. Онучка, Надія викладає англійську в Осої. Телефонні дзвінки линуть до матері, бабусі і прабабусі по кілька разів на день. А ще й колишні сусіди, сотні учнів дзвонять, підтримують. І хоча Марія Іванівна на одне око вже не бачить, але вранішні і вечірні молитви не пропускає, акафісти, Псалтир читає.
Дай їй, Боже, здоров’я на довгі роки!

Ганна ЛЯШКО,
с. Осій