Версія для друку Версія для друку

Ветеран доріг і довгожитель

Із висоти прожитих літ йому є що згадати. Адже за радянських часів десятки років пропрацював водієм-далекобійником. Уже чимало часу на заслуженому відпочинку. 20 червня Василю Васильовичу Дешку із Броду виповниться 92 роки. Не зважаючи на поважний вік, він ще залишається в строю. Постійно рухається, дає мудрі поради молодим, вчить що і як робити. У нього дотепер хороша пам’ять. Постійно слідкує за тим, що діється в світі, цікавиться, як справи в родинах його дітей, внуків і правнуків.
Народився В.В. Дешко 20 червня 1929 року в с. Дешковиця в селянській родині, де білий хліб їли хіба що на великі свята. Займатися важкою фізичною працею доводилося змалечку. Допомагав батькам по господарству. Із мотикою, граблями і косою був на «ти».
Водночас не забував і про науку. Закінчив 8 класів народної школи. У 19 років пішов трудитися в шахту «Ільницька» в гірничо-рятувальний загін, де пропрацював майже дев’ять років. Йому разом із колегами по роботі доводилося багато років допомагати шахтарям в забоях. Попри роботу закінчив вечірню середню школу.
Незважаючи на те, що зарплата в шахтарів була досить пристойна, у нього був потяг працювати на вантажних автомобілях. Для того, щоб збулася заповітна мрія, навчався на курсах водіїв і влаштувався на роботу шофером вантажного автомобіля – полуторки в Берегівську автотранспортну колону – АТК. Потім пересів на більш потужні автомобілі, зокрема на ЗІС-5 і ЗІС – 150.
− У автотранспортному підприємстві замовляли вантажні автомобілі для перевезення товарів, сировини, готової продукції, − розповідає Василь Васильович. − І мені доводилося обслуговувати замовників в багатьох куточках не лише України, а й колишнього Радянського Союзу.
Потім протягом багатьох років працював на Іршавському абразивному заводі.
Тут він став справжнім далекобійником.
Із часом з’явилися нові вантажні автомобілі і він охоче пересідав на ГАЗ-53, ЗІЛ -130, а потім одержав 20-тонного МАЗа. Для Василя Васильовича на абразивному заводі всюди було «зелене світло». Йому довіряли перевозити цінний вантаж. Часто від нього залежала робота всього колективу. Тому завжди старався вчасно доставити сировину, щоб люди були забезпечені роботою, а відтак мали достойну заробітну плату.
Василь Васильович говорить, що всяка робота налагоджується тоді, коли любиш і цінуєш її. Його вантажівка, на якій відправлявся у далекі рейси, завжди була справна, готова до виїзду. Він знав її досконало, перед поїздкою у відрядження перевіряв її надійність. У дорогу брав із собою набір інструментів для ремонту та запчастини, бо надіявся тільки на себе, на свої умілі руки і професіоналізм.
За час роботи на автотранспорті добре вивчив політико-адміністративну мапу колишнього Радянського Союзу. Часто бував у відрядженнях у Львові, Києві, Іванові, Ленінграді, Москві, Челябінську, Уфі, неодноразово возив туди на ремонт верстати із заводу «Іршавремверстат», бавовняно-ткацької фабрики та інших промислових підприємств району.
У Білках познайомився із всесвітньо-відомим силачем Іваном Фірцаком-Кротоном. Той працював тоді заступником директора Білківського харчокомбінату. Неодноразово доводилося зустрічатися з ним по роботі, вести мову про виробничі справи. Біля Івана Федоровича часто збиралися завсідники і любили послухати історії з його непростого, але славного життя. На заслуженому відпочинку, постійно згадує про своє життя. Про те, що він прожив його достойно, нагадують численні нагороди – значки, грамоти, подяки, медаль «Ветеран праці». Разом із дружиною (на жаль, вона вже пішла у потойбічні світи) виховали трьох синів і дочку. Є 12 онуків і 25 правнуків.

Михайло ЛОМАГА,
с. Брід

Ваш отзыв

Ваш коментар