Версія для друку Версія для друку

Локація п. Ерделі Климовиця – Загаття – Ужгород – Київ – Климовиця

Пам’ятник нашому землякові по-своєму унікальний в багатьох аспектах. Щонайперше, його автор наш закарпатець, нинішній завідувач кафедри скульптури столичної Національної академії мистецтв Адріан Степанович Балог. По-друге, він встановлений на малій батьківщині мистця у невеличкому, навіть за місцевими мірками, селі Климовиця. Відкриття монументу випередило, що приємно і важливо в цьому плані, угорську сторону, яка не менше за нас шанує Адальберта Михайловича – це вже третій аспект.
Нещодавній Третій фестиваль імені видатного європейського художника прикметний багато в чому. У фоторепортажі «Нового життя» про цю надзвичайно важливу подію в мистецькому житті Срібної Землі редакція свідомо випустила один із епізодів. Мова про акварельну роботу знаного нашим читачам київського скульптора із Сухої Василя Білея. Варто зауважити, що це вже другий витвір мистця, присвячений Адальберту Ерделі. Першою стала меморіальна дошка «Засновникам Закарпатської школи живопису А.Ерделі і Й.Бокшаю» відкритої на стінах Закарпатської академії мистецтв 20 квітня 2012 року. Її автор тоді став лауреатом премії імені А.Ерделі і Й.Бокшая.
Як розповідає Василь Васильович, зголосившись брати участь у фестивалі у Климовиці, вже тоді мав задум написати композиційну картину із пам’ятником, зробивши художню ретроспективу. Ще навчаючись на п’ятому курсі факультету скульптури у Київській національній академії мистецтв він став свідком роботи аспіранта Адріана Балога над моделлю у глині пам’ятника. Отож, уява художника, фотографії автора, наявний монумент у граніті зробили своєрідне диво. Результатом цілого дня копіткої роботи Василя Білея стала акварель форматом А-3.
– Зазвичай, акварелі я виконую на папері розміром А-4, а А-3 для мене завеликий, проте повважав, саме такі параметри дадуть можливість якнайкраще передати образи двох митців, наших земляків, – ділиться нещодавно пережитим натхненням.
Фактично його картина стала єдиною такого плану. Інші учасники пленеру, як ужгородські так і місцеві художники, обрали об’єктом своєї уваги довколишні климовицькі краєвиди.
Саме цю свою роботу Василь Білей подарував місцевому музею. Знов-таки зі слів автора дізналися, що вона для нього є «не довершеною». Сам для себе художник вирішив зробити для неї і паспарту.
З великою часткою ймовірності припускаємо, що за життя один із засновників закарпатської школи живопису Адальберт Ерделі не відвідував столицю нашої країни. А от завдяки його земляків, своєрідним «внучатим нащадкам», Адальберт Михайлович побував у Києві, повернувся у мармурі у рідну Климовицю, яку вже будучи знаменитим, також навряд чи відвідував. Тож мистецька творчість, як свідчить сучасність, творить справжні дива, матеріально поєднує різні покоління, різні жанрові напрямки і вибудовує несподівані творчі локації, на зразок вищеописаної: Климовиця – Загаття – Ужгород – Київ – Климовиця.

Михайло ІСАК

Ваш отзыв

Ваш коментар