- Нове життя - https://nz-ir.com -

Кому вигідний ринок землі

У ці дні майже у всіх засобах масової інформації обговорюється питання продажу і купівлі землі. Наш кореспондент зустрівся із колишнім головним агрономом ТзОВ «Гроно» с. Арданово Іваном Лендєлом і взяв у нього інтерв’ю.
− Іване Івановичу! Отже, кому ж, насамперед, вигідно купувати, а кому продавати землю? Хто в цьому найбільше зацікавлений?
− Давайте, спочатку звернемо увагу на, здавалося б, такий момент. Хто ініціював такий закон у Верховній Раді України? Я певен, що не простий селянин, який основний дохід має із землі, а ті, хто раніше скупив за безцінь заводи і фабрики, приватизував облгази і обленерго і т.д. Я пропрацював на землі 40 років, обіймав різні посади свого часу і простим робітником був, і трудився керівником. На відміну від тих, хто працює у владних кабінетах, знаю, що таке земля, чого вона потребує від нас, а ми від неї. Здається, землю розпаювали, роздали людям. Спочатку селяни платили за виготовлення державних актів, потім за ці ж паї потрібно сплачувати податки. Потім, коли владналося це питання, дійшли висновку, де взяти ще гроші, ввели, що кожна ділянка (пай) повинна мати кадастровий номер і теж за гроші власника паїв, приватизація будинків і присадибних ділянок. Цікаво, який наступний здирницький (інакше я не можу назвати) крок по відношенню влади до своїх громадян? Ось і постає питання відносно того, що землю віддали ніби-то людям, але поклали їх у такі рамки, щоб ті самі відмовлялися від землі: щоб здешевити її вартість (не можливо реально купити техніку для її обробітку, захмарні ціни на паливно-мастильні матеріали та запасні частини), щоб олігархи могли дешево скупити землю, а власників цієї ж землі зробити своїми робітниками з мізерними зарплатами.
Із 1 липня вступає в силу Закон про ринок землі. Згідно соціологічного опитування, 84 проценти громадян проти цього. Політсила «Батьківщина» і її лідерка Юлія Тимошенко виступають за проведення українського референдуму з цього питання, а закон прийняли раніше, не питаючи думки громадян, ось в чому парадокс даної ситуації.
Як розповідали старі люди, що якщо селянин хотів придбати клаптик землі, то виїжджав на заробітки в Аргентину чи Канаду, або Америку. А тепер виходить навпаки, щоб якось вижити в сьогоднішніх умовах, потрібно продати свій пай тим, хто може купити його не виїжджаючи на заробітки. Я особисто проти продажу землі. Я за те, щоб хто не може обробити особисто власні паї, нехай здає їх в оренду на 7 чи 50 років, але буде знати, що то його земля. Бо коли людина продасть її, то треба забути про неї, нашу годувальницю. І при укладанні договорів слід продумати так, щоб договір можна було розірвати, якщо орендар порушує його умови.
На мій погляд, державні структури повинні чітко контролювати роботу фермерів, якось так збалансувати вирощування продукції, щоб не було одного її виду залишок, а іншої – нестача. Особливо потрібно звернути увагу на розвиток тваринництва, щоб було і молоко, і м’ясо, а відповідно будуть і робочі місця, і органічні добрива, бо скоро цими мінеральними добривами доведемо гумус верхнього шару ґрунту до нуля. І ці ж орендарі потім виснажену землю залишать людям.
− Іване Івановичу! А яким має бути сучасний фермер?
− Фермер повинен мати відповідну сільськогосподарську освіту, добре володіти елементарними знаннями самого виробничого процесу вирощування тієї чи іншої сільськогосподарської культури, мати організаторські навики і здібності, а не лише мати гроші в кишені. Відносини з людьми повинні бути побудовані згідно трудового законодавства, а не експлуатація людей. Діяльність фермерських господарств повинна відповідати і екологічним нормам. Є, звичайно, і такі люди, що ні в оренду землю не здають, ні самі на ній не працюють, а вся їх діяльність звелася до того, що там уже десятки літ ростуть бур’яни і чагарники. І до таких людей повинні вживатися відповідні заходи. Штрафи, санкції. Пригадую, колись діяли відповідні комісії при райвиконкомі і сільрадах, які слідкували за станом сільськогосподарських угідь. Жоден клаптик землі не пустував. На мою думку, такі комісії слід відновити.
− Але урожай залежить і від погодних умов…
− Безумовно. Як кажуть, посіяв вчасно, вродить рясно. Селяни завжди раціонально використовували кожну погожу днину. Особливо доводилося працювати в екстремальних умовах цієї весни. Майже щодня лив дощ. Надворі дотепер холоднеча. А це несприятливі умови для росту таких культур як огірки, помідори, кукурудза, озимина, на два-три тижні запізнився урожай черешень і вишень. Не на належному рівні пройшло запилення яблунь, слив, персиків. Тому і на високий урожай сподіватися не слід.
− Ваше ставлення до продажу землі іноземцям?
− Звісно, негативне. Я категорично проти того, щоб продавати землю чужинцям. Ми станемо рабами у своїй країні. А вони, разом із землею, заволодіють нашими надрами. Я за те, щоб давати землю іноземним громадянам в оренду на вигідних умовах. Водночас, де застосовуватимуться високопродуктивні технології землеробства і переробки продукції.
Проїжджаючи трасою, часто можна побачити табличку, де написано, що, мовляв, продається стільки-то га, номер телефону власника, який пропонує цю оборудку… І це при тому, що закон ще не вступив у дію, до цього часу не проведено інвентаризацію земель різного призначення, щоб мати чітку картину.
Як на мене, спочатку слід було провести Всеукраїнський референдум, а вже потім визначитися, який закон нам потрібен. Власники земельних паїв самі повинні вирішувати долю своїх паїв, бо земля – то безцінний Божий дар, хазяїнами якого повинні бути справжні господарі, а не окремі царьки, які володіють мільйонними статками. Недарма ж в народі кажуть: сім разів відміряй, а вже потім відріж.
Кожна людина повинна добре подумати перед тим, як і кому продати свою земельну ділянку.

Розмову записав Василь ШКІРЯ