Версія для друку Версія для друку

Селянському повстанню в Арданові – 100 років

Пам’ять. Чи часто задумуємося над значенням цього слова? Кажуть, без пам’яті немає майбутнього. Господь дав людям не тільки дар пам’яті, а відтак поставив перед нами, і певні обов’язки. Від самого слова «пам’ять» і походить назва пам’ятник.
Ми з вами пам’ятаємо і передаємо іншим пам’ять про своїх батьків, рідних, близьких, братів і сестер іншим поколінням людей. Часто згадуємо і особливі періоди свого життя. Одним словом «пам’ять» – це багатогранне сприйняття історії нашого з вами періоду життя на Землі.
Пам’ятаючи минуле, що відбувалося в світі, люди задумаються, чи варто повторювати певні події в світі знову, коли це призводить до катастрофічних наслідків. Ми повинні оберігати пам’ять про тих, хто творив і творить історію нашого з вами життя, чи з доброго чи поганого боку, щоб прийдешні покоління могли і мали змогу оцінити той чи інший період історії, тому що свого часу люди жили в них. Оскільки сьогодні ми з вами маємо змогу оцінити життя за часів СРСР і в часи Незалежності. Людство повинно пам’ятати і виконувати свою роль у цьому слові «пам’ять». Бо саме існування світу не дасть нам забути той чи інший період життя і ніхто не дав право ні депутатам, ні президентам перекроювати історію життя своїх країн. Вони повинні займатися справами сьогодення, а не минулим, яке вже не повернеш назад, а питати за біди, які доводиться переборювати тепер. Хіба не прикро, що молоді люди змушені покидати рідні домівки і їхати на заробітки за кордон?
Але попри все, ми не забуваємо про події, які сталися 1921 року в Арданові, тобто 100 років тому. У 1965 році було встановлено Пам’ятний знак, який і сьогодні нагадує нашим землякам про героїчне минуле волелюбного краю. Тут викарбувані такі слова: «У червні 1921 року на цій площі відбулося повстання селян проти гніту поміщиків і капіталістів. Жандарми зробили криваву розправу над повстанцями. Трудящі с. Арданово свято бережуть пам’ять про учасників повстання».
За прикладом пролетаріату, піднялося на боротьбу і сільське населення нашого краю. Закарпаття на той час входило до складу Чехословаччини. Серед революційних виступів початку 30-х років минулого століття особливе місце займають події, центром яких було саме село Арданово. Наші горді і волелюбні земляки не захотіли далі терпіти панські утиски. 21 червня 1921 року під проводом колишнього військовополоненого, учасника революційних подій Василя Васильовича Поповича, а також братів Петра та Олександра Варгів, озброєні сокирами, вилами, косами, ціпами селяни самовільно вигнали пасти худобу на луки державних лісів. Графська охорона лісового обхідника Крепса намагалася не допустити худобу на пасовисько, але була роззброєна повстанцями. Трофейними рушницями, забраними у охоронців, за допомогою загонів посланців із інших сіл – Мідяниці, Сільця, Броду, Дешковиці, Залужжя (всього понад 400 осіб) розлючені селяни організували оборону села.
В Арданові та навколишніх селах на сполох вдарили церковні дзвони, народний гнів наростав. На місце події влада негайно надіслала спочатку жандармський загін, згодом піхотний батальйон, ескадрон кавалерії та загін кулеметників, які оточили Арданово та навколишні села. В урочищі Великий Лаз, поблизу села, встановили націлені на повстанців гармати, а каральний загін жандармів зайняв позицію біля церкви в центрі села і стріляв по всіх, хто з’являвся на вулиці.
За словами очевидців, було поранено понад 30 повстанців. Кілька з них згодом померли. Багатьох учасників повстання заарештували. Зокрема, в той час взяли під варту 32-ох мешканців Арданова, а також 18 із сіл Мідяниця, Сільце та Брід. Героїчне арданівське повстання 1921 року, на жаль, закінчилося поразкою селян, але революційний рух жителів села тривав упродовж усіх років панування чеських поневолювачів та гортівських посіпак (аж до кінця жовтня 1944 року).
Як бачимо з архівних даних, прості селяни – трударі завжди були «за справедливість і волю». Бо ліси і пасовища, орні землі повинні належати саме тим верствам населення, що проживають у даній місцевості, щоб на свій розсуд розпоряджатися тим, що їм належить. Потім були створені колгоспи і землю знову відібрали силою в селян, і не тільки землю, а й сільськогосподарський реманент та зерно. А заможні ґазди, які вміли хазяйнувати на землі, їх назвали «куркулями», підпадали під репресії. Відбулася, так звана, колективізація. Коли, здавалося, вже все владнали з сільським господарством, аграрний комплекс став міцно на ноги, люди звикли до такого розвитку подій, бо про них стали на кінець дбати, з’явилися господарства мільйонери, наче грім з ясного неба почався занепад і розпад сільського господарства. Майно і землю розпаювали, тобто знову віддали людям для ведення особистого чи фермерського господарства. Правда, на відміну від вище описаного, всі ці процеси відбулися мирним шляхом без революційних подій.
До чого все це призвело – бачимо наяву. Хай оцінюють люди. Але, як би там не було, бачимо, що пам’ять сторічної давності жила і живе в мешканців села різних поколінь. Цей Пам’ятний знак нагадує всім нам – і дорослим і дітям про те, що жителі села хотіли чесно працювати, заробляти собі на хліб і до хліба на своїй землі, де народились, жили і живуть.
У роки Другої світової Війни Арданово втратило 23-х односельчан, у тому числі сімох воїнів Карпатської Січі. На жаль, невідомо, з яких причин їм не встановлено в селі ні пам’ятника, ні знаку, отже, єдиним історичним об’єктом залишається цей Пам’ятний знак про події червня 1921 року. Він між новозбудованим медпунктом, сучасним, до речі, і торговельним комплексом. Потрібно берегти, щоб, не дай Боже, і ця історична пам’ятка просто не зникла «з чиєїсь легкої руки». Особисто я буду ініціювати звернення до голови ОТГ Михайла Станинця і депутатів, щоб він під свій особистий контроль взяв цю історичну пам’ятку села, бо він сам є ініціатором багатьох цікавих ідей і долучається до цікавих пропозицій, сподіваюся і на цей раз на його підтримку. Можливо, потрібно відреставрувати знак, зробити стежку до нього, а, може, і освітлити його в нічний час. Запросити дизайнера, щоб цей знак був окрасою нашого села, щоб біля нього не в’янули квіти з весни до зими, а взимку – штучні в пам’ять про наших волелюбних земляків, які віддали своє життя за краще життя односельців. Ми повинні, і це наш обов’язок, нехай передається із покоління в покоління жителів села свято берегти пам’ять про своїх героїв. Вічна їм пам’ять і блаженний упокій.

Іван Лендєл,
с. Арданово.

Ваш отзыв

Ваш коментар