Версія для друку Версія для друку

Поетичним пером!

Курортний роман або Ай ем сорі, гудбай!
Сімферополь, вокзал і кафе,
За столом вони вдвох під шафе,
Очі в очі і губи до губ,
Поміж пальців – її чорний чуб.
Кава випита й кримське вино,
Їм прощатися треба давно.
Тяжко й сумно змиритися з тим,
Що скінчивсь їх курортний інтим,
Бо три тижні, щоночі, щодня
Вони були неначе рідня.
А на Чорному морі курорт
Хвиля звабна пливе і грайлива,
А кохання курортне хитке,
Ловеласи у нього вітрила.
Шепче звично на вушко: «Люблю
І поставу і вроду твою».
Ще валізи заніс їй в купе,
Почуття, почуття золоте…
Їх сусіди допоки прийшли
Все устигли, потіху знайшли.
Рушив потяг вперед, на Джанкой,
Закричав він з перону: «Агой!»
На стоянку таксі як зайшов
Зразу нову коханку знайшов.
Поїзд цокає: крапка-тире,
Телефон в руки дама бере.
Та почула: – Ем сорі, гудбай,
Абонент недоступний, прощай!
Промайнули Джанкой, Сиваш
Шепче дама святий «Отче наш»
Стерла туш із набряклих повік,
Бо згадала, що жде чоловік
А на Чорному курорт,
А на Чорному морі спокуси,
Ну, полюбить тебе там чуйний,
Сил додасть і ніщо не відкусить.
Та забрала Росія в нас Крим,
Як нам тяжко змиритися з тим,
Що пропав насолоди комфорт,
Недоступний нам кримський курорт.

Манекени
Цілувалась пара на вокзалі –
В цих місцях таке не дивина,
Дівчина навшпиньки аж ставала,
Нахилявся він, як лобода.
Мимо проходили пасажири,
Придивлялись, що це за одні?
А я думав, – репліку хтось кинув, –
Може, манекени заводні?
Приснув сміх і пара розтулилась,
Мовчки обдивлявся він кругом,
Від обох несло цигарок димом
І дешевим кріпленим вином.
Як люблю закохані я пари,
Серцем молодіючи щораз,
Від цієї ж сумно, бо любові,
Справжньої, не сунуть на показ.

Любові лагідний аркан
Надія рано повдовіла,
Була красива й молода
Тож задивлялася на неї
Ще не одна в селі біда.
Як лиш могла так хорошилась,
Гріховні мислі відганяла
Та тіло все ж хотіло своє,
Марія, врешті, не встояла.
Він був начальником у неї,
Підстаркуватий і жонатий,
Тужавий тілом, а душею –
Фальшивий, хвалькуватий, хтивий.
Слова, презенти та обман
Вдовиці душу розтопили,
Любов, як лагідний аркан,
Зламала спротиву всі сили.
Люблю, люблю, – шептав Надії,
Так ніжив-пестив, аж стелився.
Я так ніколи не кохав, –
Й чого хотів, того добився.
Чужа повітка для кохання
Служила прихистком утіх
Вже не розкаже як яріла
Палка любов у дощ і в сніг.
Кохались в листі під горіхом
В густій траві посеред поля,
Де одинаково стоїть
Стара похилена тополя
… А як надулось вище лона
Іван вчащати перестав
І від Надії на дорозі
В чужі двори як пес тікав.
Надія народила сина,
Одна – єдина, без вітця,
Як пестила і як любила
З любові зроджене дитя!
Отець – підпільник затаївся,
Підріс дітвак, уже школяр.
У першім класі, разом з другом,
Удвох скурили весь «Буквар».
Буває часом, що й поб’ються
В обох і гулі й синяки –
Звичайна річ у цьому віці,
Котрі не б’ються дітваки.
А друг у хлопця – внук Івана,
Але не скаже їм негідник:
Шануйтесь, хлопці, бо рідня ви
Й близька ще – вуйко та племінник.
Так сталось, що нема Надії,
Пішла у кращі вже світи.
В сімейний хоспіс сиротині
Прийшлось знедоленій піти.
А батько? Що йому до того,
Любові лагідний аркан
Накинув на нову пасію.
Чи вдасться дідові обман?

Пироги в сметані
На побаченні десятім
Гена і Тамара
Дійшли згоди
Жити разом
Як сімейна пара.
– А ти мене дуже любиш? –
Дівчина питає.
– Дуже, дуже,
Якщо брешу,
Най ня Бог скарає!
– Ну а що найбільше
Любиш? –
Відкрийся, коханий!
– Ти мене вже
Добре знаєш,
Пироги в сметані!

Перпетуум кобеле
В повсякденному житті
Чарівний, облесний,
Та помічено джигун –
Хитрий перелесник.
Ще продовжити?
Зальотник, вітрогон,
Спокусник, ловелас,
Бабій, альфонс,
Жиголо, розпусник,
Казанова й донжуан,
Хтивий, на закуску.
В «Біографії» блудній
Був він генералом,
Бізнесменом з гаманцем
Повним, пачок налом.
(Гроші були сувенірні
Але дами в нас наївні)
Був міністром і банкіром
Двічі – депутатом.
В цих ролях його
Сприймали
Майже автоматом.
Цей любовник
На момент,
Лагідний розтлінник
Не кохання дарував,
Сурогат, замінник.
Список переноч
Любовних
В нього довжелезний,
Як би все це
Описати
Був би там
Грубезний.
Бо у нього
Один орган
Перпетуум мобіле,
А як вжити
Перифраз –
Перпетуум кобеле.
Не дай, Боже, вам жінки,
Стрітись з його «ласкою»,
Дуже тяжко розпізнати
Сховане під маскою.

Вічне чекання
Десять років вже пройшло
Як заміжня Ганя,
Ось що каже про любов,
Чекання й кохання:
– Було, стояли аж до ранку
То я вже прошу: – Йди, Іванку!
Тепер чекаю я до рана
На свого п’яного Івана…

Михайло Ціцак

Ваш отзыв

Ваш коментар