Версія для друку Версія для друку

майстер скрипки

У березні цього року на сторінках газети «Нове життя» було опубліковано чудову статтю журналіста Василя Шкірі про майстра скрипкових справ Сергія Голубокого, що мешкає в Заріччі. Про подібного майстра хочу розповісти також.
У далекому 1923 році житель села Білки Олександр Зейкан, разом із десятьма односільчанами, виїхав у Сполучені Штати Америки шукати щасливої долі. Життєвий випадок надихнув його до виготовлення музичних інструментів, зокрема скрипок. І це принесло йому куди більше статків, аніж сподівався. Так він став відомим майстром.
У 1970 році його відвідав син Євген. Саме через Євгена скрипковий майстер подарував Білкам скрипку, виготовлену власноруч ще у 1935 році. Вона складається із 101-ої кольорової частинки, відображаючи дорогоцінний янтар.
У Білках дотепер родич Олександра Зейкана – Іван Михайлович Зейкан займається виготовленням скрипок. Його унікальні вироби можна зустріти і у Польщі, Угорщині, Чехії та Словаччині, країнах колишньої Югославії.
Народився він 6 грудня 1947 року в селі Білки. Із раннього дитинства полюбив музику. Самотужки навчався гри на скрипці, проявляючи чудові здібності.
Першу скрипку Івану Михайловичу подарувала його тітка Магдалина Зейкан, коли він навчався у п’ятому класі. Тітчиним подарунком виявилася скрипка, виготовлена 1754 року. Її він свято береже у своєму домашньому музеї скрипок.
З 1975 по 1985 роки виступав за самодіяльні народні колективи «Верховина» Приборжавського заводоуправління будівельних матеріалів, «Кооператор» Іршавської райспоживспілки.
Та найбільше років свого життя Іван Михайлович присвятив самодіяльному народному ансамблю пісні і танцю «Кукурудзовод» с. Білки, де він просто віртуозно грав на скрипці і був керівником танцювальної групи.
Свою першу скрипку майстер виготовив у 35 років. Працював над нею майже два роки, але мети досягнув. У нього світла простора майстерня. У ній деки та грифи, незавершені інструменти медового кольору, а також готові лискучі скрипки.
− Скрипка, − говорить Іван Михайлович, − це як будинок. Спочатку має бути фундамент, стіни, дах, потім опоряджують всередині. Фундамент – це хороше дерево, добре витримане, адже дуже важливим є і те, яким його зробила природа і як потім з ним поводилися люди.
Для скрипки потрібен явір, обігрітий сонцем і заколисаний вітром. А смерека – та, у яку вдарив грім. Велику роль відіграють грунт і місце гірського схилу, на якому ростуть дерева, їх вік. Дуже важливо, щоб дерево було витримано десятиліттями. Також дуже багато залежить від лаку.
За рік Іван Михайлович міг зробити чотири скрипки. Але для того, щоб виготовити хорошу скрипку, цій справі треба віддатися сповна і лише тоді вона віддячиться.
У доробку Івана Михайловича Зейкана більше 60 скрипок. Особливою аурою наділена скрипка «Марійка», бо цю скрипку він виготовив для своєї дочки.
Іван Михайлович займається і реставрацією скрипок. Одна із скрипок, яку він реставрував, є надзвичайно цінною, бо на ній зроблено напис «Staіnеr 1667».
Помітною подією в творчості самодіяльного майстра стала виставка його інструментів у будинку народної творчості в м.Ужгород. Відчуваєш гордість, що саме в нашому селі є така людина.
Іван Михайлович працював на державних пасіках у Іршавській райзаготканторі, Ужгородському, Загатянському та Іршавському лісгоспах. А ще як заходити до його обійстя, бачиш справжній дендропарк.
Разом із дружиною, Марією Іванівною, виростили двох дітей – Марійку та Оленку і мають троє внуків, задушевні мелодії скрипки додають їм настрою і натхнення.

Петро ПІТРА, с.Білки.
фото О.ГАВРИЛИКА

Ваш отзыв

Ваш коментар