Версія для друку Версія для друку

Терпіння для спасіння

Хто не знає, що таке провідати хворого, зробіть це обов’язково. Тоді зрозумієте багато чого. А ще відчуєте безмежне співчуття та любов до цієї страждущої людини.
Недавно ми з Марією Магурською навідалися до хворої О.І.Урсти, яка вже 34 місяці лежить паралізована. Серце стиснулося від жалю, коли побачила змучений, зболений, але такий терпеливий погляд колись передової трудівниці колгоспу «Перше травня», яка свого часу вела активний спосіб життя, у мирі та злагоді прожили з чоловіком 50 років (на жаль, уже тринадцять років його немає серед нас).
Трьох дітей виховали, якими можна гордитися. Тепер в Олени Іванівни 6 онуків, 11 правнуків. Одна правнучка вже й заміж вийшла.
Сини, Дмитро в міліції працював, звідки й вийшов на пенсію, Іван − робітник, а дочка Марія опанувала торгівельну справу. На жаль, вона вже понад 20 років вдова. Ії чоловік, Петро – колишній шахтар, як і батько дружини, а ще чудовим музикантом був, без якого жодне весілля в Осої не відбулося. Та смерть є невблаганною ні до кого. Тож Марія сама (моя колишня однокласниця) женила своїх трьох синів.
Мати Марії, Олена Іванівна, майже тридцять років трудилася в колгоспній ланці, яка займалася вирощуванням картоплі, кукурудзи, кормового буряка, капусти. Працювала завжди чесно, старалася всю доручену роботу виконувати добросовісно. А ще вона дуже любила тихе полювання – часто її можна було побачити в лісі з кошиком, наповненим білими грибами. Вона добре знала грибні місця, а ще вміла добре готувати грибні страви, якими вгощала рідних і знайомих.
Не уявляю, як ця хоробра жінка свого часу обидві руки ламала (раз ключицю), обидві ноги (раз в бедрі). Вона дотепер просить здоров’я тому хлопцю, який гнав корову пасти з іншими дітьми, а вона із зламаною ногою не могла додому дотягнутися. Малий скинув із себе піджак і накинув на неї, бо бачив, що бабуся трясеться від болю і дав знати рідним.
За 34 місяці нестерпного болю, відколи жінці відняло правий бік, вона ні разу не нарікала на Бога, казала, що це їй дано за гріхи. Весь цей час діти робили їй масажі і трохи краще ставало. Слава Богу, вже може трохи посидіти, сама поснідати чи пообідати, часто бере в руки псалтир, читає. І головне – за все дякує Богу, що посилає їй для спасіння душі.
Дочка Марія майже весь час біля матері. Але й сама вона хворіє. Повсякчас болить голова, піднімається тиск, болять ноги. Та за любов материнську віддячує сповна.
Терпіння, велике терпіння. Я читала, що в останні роки будуть рятуватися болями і скорботами. Та коли людина має тверду віру на Божу милість, не страшно нічого, щоб там не трапилося.
Дай, Боже, здоров’я їм міцного, щастя і добра! А ще бажаю Олені Іванівні Урсті всіх правнучок та правнуків віддати і поженити! Нехай радіє вона кожному прийдешньому дню!

Ганна ЛЯШКО,
с. Осій

Божому створінню
Ніч тиха зорі розсипає,
Чомусь не спиться ще мені,
Сходити сонце починає,
Згасають помисли нічні.

А тут і ластівка в гніздечко
Враз прилетіла здалека,
Своє чистісіньке сердечко
Діткам маленьким принесла.

По черзі їх нагодувала,
Крильцями ніжно обняла,
І всім на диво закружляла,
Мов хвалу Богу воздала.

У своїх помислах щоденних
За всіх молюся матерів,
Щоб Бог послав благословення
Й до себе їх з дітьми привів.

Спомин
Весняне небо голубе,
Пливуть подекуди хмаринки,
А я покличу знов тебе
У сад вишневий на хвилинку.

Щоб все було як і тоді,
Коли піснями заливались
Над нами милі солов’ї,
Й серця натхненням наповнялись.

Вже сорок років разом ми
Долаєм радощі й незгоди,
А вже з дорослими дітьми
Стрічаєм сонце, коли сходить.

Онуків маємо чотирьох,
Усі школярики є нині,
І жити в злагоді дав Бог
Всій нашій здруженій родині.

Тож сядь хоч трохи на траву,
Поп’єм мелісового чаю,
Тобі тихенько прошепчу:
«Чи ще хоч трішечки кохаєш?»

Ганна ЛЯШКО,
с. Осій

Ваш отзыв

Ваш коментар