Версія для друку Версія для друку

День Пам’яті – шлях цивілізаційного вибору

76 років тому, на Європейському континенті припинилися активні бойові дії і саме тому весь цивілізований світ вшановує цей день, як День Пам’яті жертв Другої світової війни та День примирення між колишніми воюючими країнами. Для нашого краю він є особливим, адже ми заплатили свою особливо трагічну ціну.
Потрібно відзначити, що ІІ-га Світова Війна на Закарпатті почалася не 22 червня 1941 року, як для більшості українських земель, і не 1 вересня 1939 року, як прийнято вважати. Для нас війна розпочалася 14 березня 1939 року із нападу гітлерівського союзника − угорського війська на територію Карпатської України. Уже тоді започатковано пантеон полеглих: Василь Галас із Лози, Василь Бровді із Броду.
А потім розпочалася масова втеча наших юнаків до Радянського Союзу і стражденна смерть багатьох із них у радянських концтаборах. 1941 рік приніс мобілізацію закарпатців до угорської армії і масову загибель у боях та полоні. Осінь 1944 року позначилася бойовими діями на теренах краю, загибеллю солдат воюючих сторін та цивільного населення, насильною мобілізацією юнаків уже до Червоної армії та масовими смертями на полях війни.
Особливий трагізм цієї ситуації розкривають приклади тих закарпатських сімей, коли один син гинув, як солдат угорської армії, а другий − як солдат радянської армії. Доля розпорядилася так, що закарпатці були змушені воювати на східному фронті у 4-х арміях по обидва боки фронту, вбиваючи один одного на догоду тоталітарним режимам Німеччини та Радянського Союзу. Поряд із загиблими радянськими солдатами слід назвати імена тих, кого раніше було не прийнято згадувати: іршавчани − Андрій Овсак, Михайло Осиф, Іван Сливканич; жителі Броду − Михайло Бровдій, Іван Костянинець, Василь Ломага, всього 8 осіб; жителі Воловиці − Михайло Добоні, Василь Калинич, Іван Муска; житель Дешковиці − Михайло Кобулей, Федір Туряниця, Михайло Улинець; жителі Загаття − шестеро представників родини Данканич, Василь Жідов, Василь Мартин, всього 20 осіб; жителі Івашковиці − Андрій Бідзіля, Іван Бідзіля, Василь Довгінка, Іван Мартин, жителі Ільниці − Федір Галинець, Іван Гедзур, Василь Дзихор, всього 20 загиблих, жителі Климовиці − Іван Глеба, Василь Котубей; житель Крайньої Мартинки Михайло Цільо; жителі Лози − Василь Світлик, Василь Сочка, Іван Химич, всього 5 осіб; жителі Осою − Дмитро Андрішко, Василь Бойко, Дмитро Варцаба, всього 22 юнаків. І цей перелік, на превеликий жаль, далеко не повний…
Загалом на території нашого району поховано 27 радянських солдат та партизан, які загинули під час бойових дій, померли від поранень, чи з інших причин. Також відомо про поховання угорських та румунських солдат, що загинули при відступі восени 1944 року.
І дуже важливо, що сьогодні ми можемо згадувати про цей день не як про свято перемоги, а про День примирення і скорботи за загиблими. Тільки шкода, що до цього часу не дожили ті матері, у яких краялися серця від того, що одного загиблого сина увічнюють на пам’ятнику і несуть йому квіти, а про іншого забороняють навіть згадувати.
А розуміння суті Дня пам’яті і примирення та його відзначення − це ще один крок, який наближає нас до цивілізаційного світу та віддаляє від тоталітарної радянської системи.

Андрій СВІТЛИНЕЦЬ,
директор Іршавського
історико-краєзнавчого музею.

Ваш отзыв

Ваш коментар