Версія для друку Версія для друку

Страсний тиждень: життя – до і після

Страсний тиждень.
Тридцять п’ять років тому про Україну заговорив весь світ. Європа здригнулася від вибуху на Чорнобильській АЕС. Пів країни, за п’ятирічку до незалежності, накрило невидимими путами біди і горя, що і досі пускає щупальця хвороб у тіла і душі мільйонів наших громадян, а із державного бюджету «п’є» щороку сотні мільйонів гривень на подолання наслідків ядерної катастрофи. Люди зрілого покоління того періоду пам’ятають ті титанічні зусилля держави для подолання наслідків катаклізму. В горнило полум’я влада кидала найдорожчий ресурс – людей. За різними оцінками на ліквідацію наслідків аварії було залучено від 500 – до 600 тисяч своїх громадян.
Залишилися території, де і через сотні років людина не зможе нормально жити. Але при цьому природа відновлюється.
Рівно через тиждень країна відзначатиме День перемоги. П’ять років Україна жертвувала життя і здоров’я кращих своїх синів і дочок на олтар звитяги над нацизмом. Каток війни двічі пройшовся містами і селами, долями молодих і старих, її молох своїми жорнами невмолимо молов їх зі страшною силою, яку, здавалося, не може витримати звичайна людина і народ.
Ми не просто вижили. Ми – перемогли!
Ми зуміли відродитися. Відбудували промисловість, сільське господарство. Але влада, держава мало думала і дбала про тих, чиєю долею стала переможницею. Тільки через двадцять років почали офіційно і урочисто відзначати свято Перемоги.
Сьогодні у наших селах залишилося всього тільки троє тих, хто восени далекого 1944-го року став до лав армії, що визволила Європу і здолала коричневу чуму ХХ-го століття. Доземний уклін Вам, ветерани і прийміть наші сердечні вітання – Василь Васильович Рацин, Іван Васильович Попович, Олена Антонівна Горзов.
Ми пам’ятаємо про Вас, Ваш подвиг. Влада Іршави, Приборжавського відремонтували та впорядкували пам’ятники полеглим у тій священній війні.
Здається, немає на цій землі України покоління, яке не мало б нести свого стражденного хреста. Ті, хто народився у першій половині минулого століття, немов не по своїй волі передають цю страшну естафету своїм внукам і правнукам, на долю яких припала невидима і страшна, немов радіація, пандемія коронавірусу. Держава, уже своя, знову і вкотре виявилася неготовою до неймовірного випробування на життя і смерть.
Ці рядки пишуться і читатимуться у чистий четвер страсного тижня. Час, коли не держава, а народ виявився не готовим до випробування.
Ті, хто у неділю славив Ісуса, кидав під ноги його осляти пальмове віття, після зради Іуди і відречення учнів натовпом волав «Розіпни…» — одні ті ж.
Ісус воскрес, простивши їх і тим самим подарувавши всім надію на наше воскресіння.
Тож допоки ми з вами пам’ятатимемо подвиг безіменного солдата ІІ-ої Світової війни, безмірну жертву ліквідаторів, звитягу тих, хто святу паску куштуватиме в окопах на російсько-українській війні, нас живитиме надія на Божу ласку і Його прощення, а значить і нас спасіння наших грішних душ.
Віра. Сильна і всеперемагаюча любов допоможе нам здобути мир на Донбасі, відродити цілісність країни, зробити життя у країні цивілізованим.
ХРИСТОС ВОСКРЕС, шановний читачу!

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар