Версія для друку Версія для друку

35 років позаду. А наслідки відчутні дотепер…

…Тоді теж була весна. Яскраво світило сонце, вкривалися білим цвітом дерева, на вулиці линув веселий дитячий сміх, лунала музика. Двадцять шостого квітня 1986 року цей радісний настрій перервав вибух енергоблоку на Чорнобильській атомній електростанції, який мав непоправні наслідки. Тисячі людей змушені були покинути рідні домівки – автобуси і поїзди були переповнені. Багато хто помер від смертельної дози опромінення, чимало отримало в спадок хронічні захворювання.
– Переживати все це доводилося не легко, – розповідає голова Іршавської районної організації відокремленого підрозділу Всеукраїнської громадської організації інвалідів (Союз. Чорнобиль. Україна) Ганна Мигович. – Це ж тільки уявити, як було важко тим, хто пішов ліквідовувати наслідки трагедії на Чорнобильській АЕС. Загрози ніякої перед собою не бачиш, не відчуваєш ніякого запаху чи смаку, а радіація жорстоко вражає. Понад 200 чоловік із нашого колишнього Іршавського району залишили вдома свої сім’ї, родини, ризикуючи власним життям і здоров’ям пішли в горнило смерті докладати усіх зусиль, щоб локалізувати наслідки техногенної катастрофи. Це будівельники, лікарі, працівники міліції, водії автомашин, трактористи. Вони поповнили ряди тих, хто без роздумів і вагань пішов в небезпечну зону творити жертовну справу. Нам усім треба схилити голови перед їх благородним вчинком і низько вклонитися їм. Ніколи не слід забувати їх подвигу, віддячувати їм за те, що не дали розповзатися лиху. На сьогоднішній день живими залишились тільки 54 чоловік. Серед них: Петро Штефаньо, Василь Пацкан із Броду, Микола Скорик, Сергій Палатний, Василь Куртинець з Іршави, Василь Шинкар з Климовиці, Василь Стільник з Лози, Василь Староста з Ільниці, Василь Черничко з Осою, Василь Мікеш, Оксана Синетар із Загаття, Іван Мигович із Чорного Потоку, Ольга Попович з Дубрівки та інші.
Незважаючи на те, що позаду вже 35 років трагедії на атомній електростанції, наслідки аварії відчутні дотепер… Колишні ліквідатори хворіють, а грошей на лікування катма. Не дбає держава про їх санаторно-курортне лікування, пенсії мізерні. Дійшло до того, що ліквідатори не мають можливість робити зубопротезування за державні кошти, бо ці процедури роблять в Хусті, а з районним центром автобусного сполучення немає. Доводиться спочатку добиратися в Сільце, а вже потім у місто над Тисою.
Минулого понеділка в Іршаві біля пам’ятника жертвам Чорнобиля відбувся мітинг-реквієм. Тут зібралися керівники міста, міських служб, управлінь та установ, представники інтелігенції, громадськості, духовенства, ліквідатори аварії, їх діти і внуки та всі, хто не міг пройти небайдуже. Прийшли вони із болем у серці, зі щемом у душі. Були в глибокій задумі, із сумом згадували ті страшні жахіття. На очі накочувалися сльози, адже про такі події згадується із гірким присмаком. Тим більше тепер, коли вже більше року живемо в умовах не менш страшної хвороби – коронавірусу.
Присутні до підніжжя пам’ятника поклали квіти та запалені лампадки.
Настоятель греко-католицького храму о. Василь Петечук, о.Іван Бунзяк та настоятель Свято-Іллівського храму м. Іршава, протоієрей Михаїл Юрина відслужили екуменічну панахиду за померлими.
***
Учасникам ліквідації аварії вручено продуктові набори.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар